Найпростіша відповідь на таке, здавалося б, дивне запитання, в яких одиницях вимірювати патріотизм, – це, напевне, мали б бути державні нагороди за героїчні вчинки, бойові заслуги або самовіддану працю на благо України. Але за роки незалежності ці атрибути настільки девальвувалися в очах більшості громадян, що викликають скепсис і недовіру. Бо й справді, якщо такі, м’яко кажучи, неоднозначні фігури, як Тулуб чи Бобов стають Героями України (в народній інтерпретації – Хероями), то що далі говорити про ордени та медалі. Тим паче, що у людській уяві глибоко закоренилася думка, що більшість тих нагород або тупо купляються за відповідні суми, або даються по «блату»…
У різні часи за відповідної влади символами патріотизму могли виступати найрізноманітніші атрибути. Так, на зорі незалежності виявом любові до України був звичайний синьо-жовтий значок на одежині. За президентського правління Ющенка кожен справжній патріот повинен був мати кілька вишиванок, трипільські посудинки і обов’язково розводити бджоли. У нас же на Черкащині у ті часи вершиною патріотичних почуттів стала підкова, щоправда не проста, а золота…
Коли Україну «окупувала» донецька братва, кожен очільник при владному кріслі призначав себе головним «патрійотом». Ну, а патріотизм в розумінні «януковичів-тулубів» полягав у вірному раболєпському служінню Партії регіонів та її поводирям. Відповідно, біло-сині кольори «керівної і спрямовуючої» на той час ПР заполонили вулиці та майдани населених пунктів. Навіть новорічна ялинка мала сяяти синьо-білими «правильними» барвами. Опозиціонери ж до «ригівської» влади, які називали її злочинною та антиукраїнською, вважали патріотами усіх, хто протистояв януковицькій хунті…
Сьогодні, коли немає чіткої барикади поділу на «своїх» і «чужих», а називати себе не патріотом вважається заледве не злочином, знайти чіткі критерії, які визначали б ступінь любові до України майже неможливо. Єдине, що не викликає суперечок у суспільстві, – це визнавати справжніми патріотами наших воїнів, які захищають Україну на східному фронті.
У мирному ж житті усе набагато складніше. Кожна політична сила, кожне громадське об’єднання, а відповідно їх лідери із піною біля рота змагаються у показному патріотизмі. Складається враження, що ці новоявлені вожді столичного і містечкового розливу критерієм патріотизму визначили формулу, хто голосніше крикне про любов до Вітчизни та її громадян, ще й гупаючи себе в груди, той і є найбільшим державником. Відповідно і одиницею отого крикливого патріотизму виводять себе коханих. У нас на Черкащині це приблизно має виглядати так: просто патріот – один пересічний черкащанин, великий патріот – один Ботнар (можна взяти за точку відліку Юрія Ботнара – головного «свободівця» області), найбільший патріот – один Кухарчук (Дмитро Кухарчук – головний «нацкорпусовець», трохи популярнішої, ніж «Свобода», політсили), суперпатріот – один Булатецький (Микола Булатецький – яскравий опозиціонер із двадцятирічним стажем) і т. д. Тоді виходить, що, наприклад, якийсь Іван Петренко у рейтинговій таблиці патріотизму це три четвертих Ботнара, або одна друга Кухарчука чи 20 відсотків Булатецького…
А найпростіше здобути очки у патріотичних змаганнях – знайти та знешкодити «внутрішнього» ворога, принаймні публічно кинути в очі цій вражині гучне «сєпар». Цим залюбки і займаються найбільш «рейтингові патріоти». Особливо, якщо «агент Кремля» хоча б день проживав у Росії, а тим паче мав там свій бізнес…
Ось таку «сєпарську» карту нині розігрують наші «патріоти» щодо депутата обласної ради, голови регіональної організації Аграрної партії, бізнесмена Віктора Полозова. А для війни із «русскім» Полозовим є всі формальні ознаки: у свій час був громадянином Росії, представництва його компанії «Алвіго» є і в Російській Федерації… Отож, із пана Віктора можна впевнено ліпити образ «ворога України», майже як кілька десятиліть тому при «совітах» із куркуля – ворога народу. І, як колись комісари в українських селах, новоявлені «великі патріоти» гучно кричать на майдані «Геть сєпара!», щоправда, ще без «маузера» біля виска. Одним із таких прикладів полювання на «московських агентів» став нещодавній випадок в Золотоноші, де заїжджі патріоти намагалися вчинити провокацію проти депутата облради…
Не хочу бути адвокатом у пана Полозова, адже він сам здатний захистити себе і свою гідність. Звичайно ж, як і у кожного потужного бізнесмена, у Віктора Олександровича, скоріше за все, є свої «грішки». Але не помічати добрі справи і конкретну роботу Віктора Полозова на благо людей, як і всієї Черкащини, виглядало б не чесно і не справедливо. До речі, якраз у наших «ура-патріотів» із конкретними добрими справами для людей часто не дуже складається. Найкраще у багатьох з них виходить «водити козу» і кричати «Ганьба!»
Закиди щодо російських коренів пана Полозова взагалі можна назвати абсурдом. Врешті-решт, заробивши чималі кошти в Росії, він не вивів їх кудись в офшорну зону, як це найчастіше роблять наші «патріоти» при владі, а вклав у бізнес-проекти в рідній Україні. І, до речі, не побіг за паспортом Великобританії чи Кіпру, а чесно отримав українське громадянство.
Цікаво, що стосовно свого бізнесу в Росії, то Віктор Олександрович ніколи його й не приховував. Ось як сам пан Полозов розповідає про започаткування та розвиток свого головного бізнесового напряму: «З 1991 року я по крихтах створював інженерно-проектний бізнес, в якому сьогодні працює більше 1000 інженерів-проектувальників. Вони будують хімічні підприємства у всьому світі. І головним центром є компанія в Таллінні (Естонія), Інститути знаходяться в Сєвєродонецьку, Рівному, Києві, Новомосковську, Москві. Є представництва в Узбекистані та Ірані. Із практично не працюючого заводу по виробництву каталізаторів в Сєвєродонецьку, який виробляв лише біля 200 тонн продукції на рік, всього за п`ять років ми зробили сучасне підприємство, яке випускало протягом року вже 1000 тонн. І тоді нашим заводом зацікавилася відома німецька компанія, котра на той момент була на ринку вже 150 років. Ми разом створили спільне підприємство, котре успішно працює і наразі вже виробляє до 3000 тисяч тонн продукції.»
То, може, все ж таки треба гордитися такими підприємцями та їх справами, а не шельмувати і цькувати, що, на жаль, дуже полюбляють робити якраз не українці, а заздрісні «хохли»? Недарма ж українці придумали бувальщину про велику зелену жабу, яка багатьох, в тому числі і так званих патріотів, душить аж до сказу…
До речі, а хто із містечкових ура-патріотів може похвалитися реалізацією хоч одного потужного проекту у нас на Черкащині? Принаймні такого, який реалізував Віктор Полозов у Золотоніському районі. Так, у 2000-му році, коли він переїхав з Естонії в Україну, то засоби, зароблені інженерним бізнесом, інвестував в українське сільське господарство, хоча в Прибалтиці це було зробити набагато легше.
«Я придбав господарство, в якому вдвічі збільшив поголів`я великої рогатої худоби. Наразі на Золотоніщині будую сучасну кролеферму на 3000 голів зі всією інфраструктурою – комбікормовий завод, забійний цех тощо, – розповідає наш, так би мовити, «не патріот» Полозов про свою роботу в українському селі, що, мабуть, на думку патріотичної громадськості має допомагати путінській Росії. – А ще в чистому українському полі побудував олійний завод із повною автоматизацією і елеватор на 30000 тонн зерна. Аналогічних заводів з таким устаткуванням, культурою виробництва і автоматизацією в Європі практично немає.»
Ще один конкретний приклад «непатріотичних» дій пана Полозова, коли в Україну прийшло лихо, він чи не перший відкрито заявив у прямому телеефірі, що насправді на Сході держави розпочалося не АТО, а справжня війна, яку розв`язали путінські агресори. І не просто сказав, а почав активно допомагати воїнам захищати від агресора країну, яка вже давно стала для нього рідною домівкою. Віктор Олександрович не кричить із трибун про свою любов до України, але конкретною допомогою нашим воїнам на східному фронті доводить це на ділі. За останні роки особисто зустрічав кілька десятків АТОвців, які дякували Віктору Полозову за надану допомогу, яка вимірюється уже десятками тисяч гривень. Якщо у таких вчинках теж вбачати «руку Москви», то так можемо зайти дуже далеко…
А ще хотілося, щоб наші борці із «сєпарами» познайомилися із сім’єю пана Полозова і відчули український дух, який у ній панує. Дружина і діти Віктора Олександровича можуть провести майстер-клас із української мови та історії України для багатьох крикунів-патріотів. Звичайно, хотілося б, щоб і сам пан Віктор пройшов вишкіл з української, щоб і цей аргумент «зросійщення» забрати у пильних Павликів Морозових…
На мою думку, більшість із тих крикунів про якийсь дивний «непатріотизм» Полозова банально розраховують «збити» із нього копійку за їхню «патріотичну лояльність». Допомагає ж чоловік і школам, і соціальним закладам, і воїнам АТО, то чого б і їм не підставити лапку, – дивись замандражує, перелякається, захоче «відкупитися»… Дивні, адже немає, за які гріхи Полозову їх лякатися і виправдовуватися…
Людей обдурити неможливо. На певний час їх можна ввести в оману. Але вони все одно відсіють зерно від полови, бо навчилися вже судити про когось не за словами, а за конкретними справами. Саме тому в свій час громада Золотоноші майже одноголосно обрала Полозова депутатом обласної ради, і саме тому він очолив обласну організацію Аграрної партії, де робить усе можливе й неможливе для того, щоб купка олігархів не відібрала в селян найдорожчий скарб – їхню землю. Він добре знає їй ціну. Адже в його жилах тече кров землеробів, які з гідністю прожили своє життя…
А щодо вимірювання «рівня патріотизму» у крові наших громадян, то треба все ж таки орієнтуватися не на амплітуду голосових децибелів, а на конкретні діла їхні, за які, як кажуть, і воздасться…
І наостанок. Багатьма своїми, м’яко кажучи, не зовсім адекватними діями і заявами наші щирі патріоти-націоналісти відлякують від себе не тільки пересічних громадян, але й своїх прихильників. Це яскраво підтверджують результати останніх виборів, особливо місцевих. Отож, виходить, як у знаменитій кінострічці Олександра Довженка, де селянин з усіх сил лупцює заморену шкапу, яка вже не здатна тягнути плуга. Коняка, обернувшись до дядька, каже: «Не туди б’єш, Іване!»
Немає коментарів:
Дописати коментар