пʼятниця, 2 березня 2018 р.

88 років тому, щоб побудувати “спалений” корпус унівеситету, розвалили храм у центрі Черкас

Містичну історію найстарішого корпусу ЧНУ розповів місцевий краєзнавець Борис Юхно.
ВИТОКИ Все почалося 1930 року з документа за підписом голови окрвиконкому М.О. Левковича. Його перший пункт зголошував таке: “Вітати постанову Наркомосвіти УРСР про перетворення Черкаського педтехнікуму в інститут народної освіти”. А останній четвертий – “Доручити міській Раді терміново вирішити питання про надання інституту народної освіти потрібних приміщень для навчальної мети та інтернату студентів і педагогічного персоналу”.
Але віднайти оті “потрібні приміщення” для 214 студентів першого набору в готовому вигляді видалося неможливим. Тому в липні 1930-го заклад було вирішено будувати “з нуля”. Звісно, у середмісті, на тодішній вулиці Карла Маркса. Та разом нанести нищівного удару по домінуючому в центрі Свято-Миколаївському собору. За поширеною тоді практикою збору підписів в ухвалу закриття храмів відбувся такий собі місцевий референдум, підсумком якого стали 3517 автографів черкащан, які – хто з доброї волі, а хто з примусу, – воліли розпрощатися зі старорежимною попівською спадщиною. У протоколі комісії йшлося про те, що органи освіти занепокоєні сусідством церкви з майбутньою новобудовою інституту. Войовничі богоборці були категоричними: “Это невозможно. Это затруднит нормальную работу последнего”. У 1931 році з собору зняли куполи та переобладнали приміщення під господарські потреби.
До цього моменту будівництво інституту вже тривало повним ходом. Скінчилося воно 85 років тому, 1933-го, і це справді символічна нагода повернути корпус до життя саме 2018-го. До речі, приміщення прийняло студентів вже Черкаського державного педагогічного інституту у складі трьох факультетів: результат наступного статусного підвищення, не останньою мірою саме з причини закінчення будівництва бездоганної триповерхівки.
АРХІТЕКТОР Автором проекту став відомий зодчий Олекса Повстенко, який у 1930-ті створював освітянські та культурні заклади в Україні. У роки війни Олексій Іванович директорував у Софіївському музеї Києва, і саме він врятував Святу Софію від рук радянських мінерів: якось вже йому вдалося вмовити командування не висаджувати в повітря потенційний спостережний пункт, хоч наказ знищувати такі при відступі й обговоренню не підлягав. Пізніше цю бувальщину згадав Олесь Гончар в “Записках на окремих аркушах”. Архітектор потрапив до концтабору, звідти його звільнили американці, і 1949-го Повстенко виїхав до США. А там, уявіть собі, облаштовував знаменитий Капітолій, будинок Конгресу. Розробляв інтер’єри, проектував підземні гаражі, внутрішній двір, бібліотеку… Ось такий у Капітолія є “брат по батьку” у Черкасах.
ОКУПАЦІЯ За німців корпус на вже Запорізькій, як і інститут загалом в академічному розумінні, почувався нормально. Прагматичний колабораціонізм, нічого більше. Освіта поза політикою. Хоча… Збереглися вітальні листівки колективу на адресу “Великого генія людства – вождя німецького народу Адольфа Гітлера” чи короля Румунії Міхая І. А ще – за нового режиму відомий факт урочистого відкриття Черкаського педагогічного інституту та вчительської семінарії 6 – 7 грудня 1941 року, коли цей корпус було прикрашено нацистським та синьо-жовтим прапорами, під якими висіли портрети Гітлера і Шевченка.
ПІСЛЯ ПОЖЕЖІ Лихо сталося 24 квітня 1990 року, виконуючи професійний обов’язок, на пожежі загинув рятівник Олексій Жирний. Пам’ять про нього увічнена меморіальною дошкою. Подальший рух у відновленні комплексу – це, в основному, “декларація намірів” за хронічного недофінансування (чи ще з якихось причин) тривалістю у чверть століття. Щоправда, за ректорства Володимира Поліщука справа зрушила з мертвої точки, тож у квітні 2007-го ціною 1,5 мільйони гривень (600 тисяч – кошти університету, 600 тисяч – Міністерства освіти і науки, 200 тисяч – внесок Черкаської ОДА і 100 тисяч – міськради) увели в дію менш пошкоджене праве крило. Усього ж на комплекс треба було 8 мільйонів. Профільне міністерство виділило 2 мільйони, а місцевого ресурсу вже не лишилося. Ця цифра була оприлюднена навесні 2007-го, а ось у жовтні того ж року йшлося вже про 16 мільйонів… У серпні 2016-го перший проректор Василь Мойсієнко висловив сподівання, що з причини невідкладно-обумовленого створення єдиної в області військової кафедри, з корпусом “держава допоможе”. Та як бачимо – даремно.

Немає коментарів:

Дописати коментар