пʼятниця, 28 липня 2017 р.

Асоціація з ЄС – поки не обіцянка членства

                           
1 вересня вступить у дію Угода про Асоціацію між Європейським Союзом та Україною. Інформацію про набуття чинності Угоди опублікував офіційний журнал Європейського Союзу 25 липня. Однак асоціація – не членство, і навіть не обіцянка членства. Про це в Україні часто забувають, підміняючи поняття і провокуючи непорозуміння з європейскими партнерами.
Від партнерства до асоціації
Чимало положень Угоди, зокрема, тих, що стосуються торговельної співпраці, діяли і до ратифікації документу. Однак вони працювали у тимчасовому режимі. З 1 вересня повноцінно діятимуть усі положення – і ті, щодо компетенції виключно ЄС, і ті, що входять до компетенції держав-членів.
Так, Угода сприятиме інтеграції української економіки до спільного європейського ринку, стимулюватиме підвищення якості українських товарів і послуг, а крім того – відкриє нові простори для співробітництва з питань “зовнішньої політики і безпеки, правосуддя, свободи і безпеки (включно з міграцією), оподаткування, управління державними фінансами, науки і техніки, освіти та інформаційного суспільства”.
Таким чином, співробітництво України з ЄС на практиці повністю перейде від партнерства до політичної асоціації та економічної інтеграції. При цьому така інтеграція визначатиметься тим, наскільки успішно українська влада наближатиме державу до стандартів і норм Європейського Союзу у політичній, економічній та правовій сферах. Отож, коло замикається вкотре на ефективності проведення реформ і послідовності української влади.
Попит без пропозиції?
Асоціація та безвіз – безумовно, два величезних успіхи в двосторонніх відносинах України з ЄС, що ґрунтуються на спільних цінностях однак, як бачимо, не завжди ідентичному баченні кінцевих цілей.
Асоціація та безвіз стали реальністю завдяки широкій суспільній підтримці європейського вектору під час Революції Гідності, а також ефективній співпраці України та ЄС і колосальній роботі на всіх рівнях у ході виконання “домашніх завдань” від офіційного Брюсселя.
В успішному виконанні цих завдань самі українці мали б бути зацікавленими значно більше, аніж ЄС загалом чи його конкретна держава-член. Адже вимоги ЄС насамперед стосуються найбільш болючих і уразливих точок українських реалій – реформ та боротьби з корупцією. Підготовка як до підписання Угоди про Асоціацію, так до і вступу в силу безвізового режиму супроводжувалася внутрішньодержавними перетвореннями, що мали б забезпечити послідовність у внутрішній та зовнішній політиці України. Такий підхід пояснювався цілком зрозумілою логікою: не шукайте європейських стандартів і норм шляхом вступу в ЄС, краще вдало перенесіть їх у саму Україну через механізми асоціації.
ЄС обіцяв координацію, підтримку та допомогу. Однак у свій “дім” на повноправних засадах членства не запрошував. Прагнення України до європейських норм і стандартів та європейський вибір на користь захисту загальнолюдських цінностей (як от демократія, повага до прав і свобод людини, верховенство права) в Європі беззаперечно вітають. Попри це про членство в Союзі, який є «джерелом» усього переліченого, мова поки не йде. І взаємозаміна понять нині явно не викликатиме великого ентузіазму в ЄС. Адже першочерговою ціллю для України має стати насамперед “побудова Європи” у себе вдома за рахунок вдало проведених масштабних реформ у рамках асоціації з Європейським Союзом. І тільки успіх у цьому у майбутньому зможе відкрити таку бажану для України завісу переговорів про перспективи членства.
Не заявами єдиними
На сьогодні безвіз, вступ у дію Угоди про Асоціацію включно з наданням Україні фінансової допомоги з боку ЄС стали реальністю. 19 – тий Саміт Україна – ЄС, що відбувся у Києві 12-13 липня, за словами Петра Порошенка, увійшов «в історію як Саміт безвізу та асоціації» і став при цьому своєрідним рубежем. Відсутність спільно підготовленої декларації чи заяви за результатами саміту українцями була сприйнята доволі болісно, хоча аж ніяк не становить суттєвої проблеми. Саміт можна сприймати як символ, підбиття підсумків, підведення риски під переліком “успішно зроблено”.
Причиною для занепокоєння можуть слугувати радше “мовчазні” завершення наступних зустрічей. Щоправда, сумно, що каменем спотикання для спільної декларації послугував той самий європейський вибір Української держави, за який тисячі українців вийшли на Євромайдан у 2013 р. і який, визнаючи разом є європейськими прагненнями України, вітає Європейський Союз у преамбулі до Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС.
Однак, поки в лінійному рівнянні переходу від асоціації до бажаного Україною членства очевидно бракує ще однієї складової. Про її появу говорити надто рано. Як і не варто очікувати на нові “домашні завдання”, а тим більше “нові пряники” від ЄС. Нині лише вдало проведені послідовні та ефективні реформи і модернізація країни у рамках асоціації має слугувати тим “маяком”, що найближчими роками спрямовуватиме Україну до європейських берегів і скеровуватиме у її європейських прагненнях.
Надія Бурейко

Немає коментарів:

Дописати коментар