​NaN

                  
Дзвінок в двері не став несподіванкою. Вже з початку 2020-го, бездарна, але потужна соціальна реклама про важливість перепису населення так наполегливо гвалтувала інформаційний простір, що майже кожна українська родина прагнула якнайшвидше звільнити себе від цього громадянського обов'язку.

Семен зберіг щойно написаний програмний код і великим зусиллям волі перемкнув мозок з фрилансерного завдання, яке чекало свого завершення вже до ранку, на ті дві особи, що топталися по інший бік дверного вічка.

- Здравтсвуйте, перепись населения Украины!, - дебела рожевощока тітка з виправкою полковника, хоча й тримала в руках анкету, але менш за все нагадувала робітника Держстату. А худорлявий мужичок поруч з нею, як потім з'ясувалося, був просто засобом пересування пухкої сумки з дорогоцінною інформацією.

- В наше время переписывать население обходом квартир - это какой-то анахронизм, - пробурчав Семен, вивчаючи анкету. - Скажите, а это нормально, что анкета составлена на русском? Вроде как в Украине живем...

- Абсолютно! - відчеканила "полковник". Согласно распоряжения главы Госстата Кивалова, анкета может быть составлена и заполнена как на государственном, так и на региональном языках, в полном соответствии с Законом Украины "О принципах государственной языковой политики". А мы с вами, слава Богу, живем в Днепропетровске.

- В Днепре, - зауважив Семен і з подивом поглянув на жінку. - Распоряжение кого? Неуж-то того самого Кивалова? Пидрахуя?

- Вам следовало бы знать, молодой человек, что Сергей Васильевич Кивалов назначен на должность главы Госстата по квоте партии "За мир" в рамках коалиционного соглашения по результатам внеочередных выборов в Верховный Совет Украины, - енциклопедійно відреагувала жінка.

- Это просто какой-то сюр ... Ну да ладно, давайте ручку - я справлюсь самостоятельно, - Семен спритно почав заповнювати клітинки, незважаючи на "полковника", яка через плече пильнувала кожну вписану літеру.

Без вагань зазначивши власну національність, як українець, Семен зупинився на графі "родной язык" - раптово згадалося, як Машка вправно розповіла свій перший віршик українською. Коли Семен влаштовував дочку в найближчий дитячий садочок і несподівано виявилося, що заклад україномовний, він сприйняв це як знак долі. "По крайней мере, ребенок вырастет не таким, как я, дебилом, не способным грамотно высказаться на украинском " - таке пояснення самому собі здавалося йому тоді хоча й занадто самокритичним, але цілком слушним.

- Тут пишем "русский", - повчально сказала жінка, помітивши в Семені невпевненість. - Вас же родители воспитали на русском? Значит, ваш родной язык - русский, а вы - типичный русскоговорящий украинец, коих в Днепропетровске, пардон, в Днепре, большинство. В чем проблема - то?

- В том, что "Язык" является ключевым аргументом конструктора объектов класса "Нация", - Семен сам не помітив, як перейшов з російської на C++. - Проще говоря, "русскоязычный представитель украинской нации" - это такой же бессмысленный набор слов, как, например, "православный мусульманин".

Семен дорікнув собі, що раніше не знайшов часу ретельніше розібратися в гуманітарних дефініціях, і тепер вимушений приймати рішення під тиском обставин. Назвати українську рідною мовою він не міг - це було б неправдою, а брехати Семен собі не дозволяв. Визнати свою національність, як росіянин, теж було вище його сил - за останнє десятиріччя він чітко усвідомив ту культурно-ментальну прірву, що розділяє його з "русским миром"

Втім, Семен швидко збагнув, що, зазначаючи себе за національністю українцем, який не є носієм української мови, його анкета стає такою ж інформаційно нікчемною, як і сайт з помилкою 404. Тож такий трюк міг би бути непоганим вирішенням закладеного в анкету протиріччя.

- Пусть теперь весь этот бред разгребает админ базы данных Госстата, - підбадьорив себе Семен та, зітхнувши, вписав в злощасну графу слово "русский", потилицею відчуваючи переможний погляд "полковника" в спідниці.

П'ять місяців потому, на Святого Миколая, Семен відклав всі справи - дочка на святковій виставі була лисичкою. Не сніжинкою, як решта дівчат, а лисичкою і це дуже тішило батька. Залишаючи садочок в гарному настрої, Семен в коридорі натрапив на інформаційний щит, до якого канцелярськими кнопками був прикріплений аркуш А4-го формату:

"Уважаемые родители! Согласно постановлению Днепровского городского совета "О приведении количества русскоязычных дошкольных учебных учреждений в соответствие с результатами переписи населения ", с 1-го января 2021 года наше учреждение переходит на воспитание детей на русском языке."

Семен миттєво згадав обставини піврічної давнини, коли представниця Держстату навантажувала його такими ж "салдафонськими" формулюваннями, але неприємні спогади перервала дочка - Маша перейшла на шепіт, щоб відкрити батьку велику таємницю:

- Представляешь, пап, Лариса Петровна сказала по секрету, что в следующем году Святой Николай подарит мне роликовые коньки!

- Дед Мороз, - зітхнув Семен. - В следующем году подарки тебе будет дарить Дед Мороз, - батько із неприхованою розпаччю винувато поглянув на дитину.

- Это потому, что у Святого Николая не хватает денег на коньки?

- Нет, Маша. Это потому, что у твоего папы не хватает мозгов. Я должен был тогда сообразить, что в поле "родной язык" нужно тупо поставить NaN - значение, не имеющее смысла.

***

На сьогодні подання 57-ми нардепів в КСУ щодо відповідності Конституції сумнозвісного мовного закону Ківалова-Колісніченко так і залишається на розгляді. Можна тільки гадати, хто і що поклав на ті терези конституційного суду, якщо навіть доводи такої глиби мовознавства, як професора Павла Гриценка, досі не схилили їх в бік здорового глузду.

Треба визнати: дабл-К виписали закон з підступною ретельністю. Ви там не знайдете відверті проросійські ідеї або українофобні пасажі. Боже борони, тут і єдина державна мова, і повага до Конституції, і Європейська хартія, і Конвенція Ради Європи - все виглядає дуже пристойно та цивілізовано. Але зроблено в той, до болю знайомий, гібридний спосіб, в який москалі ведуть інформаційну війну проти нас сьогодні - спочатку хибні визначення ховаються глибоко в дрібницях, а потім на цій викривленій базі бездоганною логікою доводяться спотворені висновки.

Йдеться ось про що.

Європейська хартія визначає регіональну мову, яка ту, що традиційно використовується певною групою громадян на певній території держави і яка відрізняється від державної мови та не є її діалектом. Себто саме такій мові Хартія надає певний правовий статус.

По ходу дозволю собі критично висловитися до самої Хартії - ну дуже сумнівний документ по якості змісту розробили європейці. Як могло статися, що під визначення регіональної мови потрапляє як мова нацменшини, так і мова корінного народу? Адже в наслідок такого визначення держава має забезпечити обом мовам однаковий правовий статус. Чим, одразу й скористалися КК - законодавчо затвердили перелік регіональних мов, змішавши в купу мови нацменшин і корінних націй, ще й додавши туди русинську, яка, принаймні офіційно, вважається діалектом української і тому ніяк не підпадає під захист Хартії.

Хоча цілком очевидно, що мови і культури корінних націй України (окрім української це ще кримськотатарська, кримчацька та караїмська) мають бути об'єктом особливого державного протекціонізму, оскільки ними, на відміну від мов нацменшин, окрім України нема кому опікуватися. Мало того, правовий статус мов корінних націй в регіонах протекціонізму їхніх національних культур має бути вищим навіть за статус української (звісно, в частинах, які не чіпають функції української, як єдиної державної).

Втім, дивує не тільки це. Чомусь об'єктом захисту Хартії є так звана "мова традиційного використання", а не мова національної спільноти, з якою ідентифікує себе громадянин. Можу припустити, що в Європі не бачать різниці, бо там давно вгамувалися мовні відносини і представники нацменшин повсякденно вживають саме мову своєї нації.

А тепер спитайте, скажімо, українських гагаузів, яку мову вони сьогодні переважно використовують? Гагаузьку? Може в Україні етнічні греки в побуті шпарять грецькою, а євреї масово використовують іврит? Та не смішіть мої тапочки.

Таке враження, що в Європі не чули ні про насильницьку експансію чужих культур, ні про сплановану зміну демографі корінних націй та нацменшин в злочинний спосіб. Про те, що після примусової культурної асиміляції наступає деасиміляція - складний і тривалий процес повернення до своїх національних коренів.

Тож в Україні під захист Хартії та закону двох К мови корінних націй, що зникають, ніколи не потраплять, як і мови тих нацменшин, які в побуті переважно не вживають мову своєї нації. Тому, що реальні носії цих мов банально не створять достатньої концентрації в будь-якому регіоні України. Будете сміятися, але мат чи фєня мають значно більше шансів потрапити під захист Хартії - принаймні з формальної точки зору, наявної статистки вживання мату в певних регіонах буде достатньо для включення предмету "Вишуканий мат" в шкільну програму молодших класів.

Ну ніяк не ліпиться Хартія до наших реалій, а от для двох К - то була просто знахідка і брати по розуму використали її по повній. Проте їм здалося, що Хартія не достатньо надійно цементує позиції російської мови в Україні і тому ввели в свій закон новий термін (стаття 1):

Рідна мова - перша мова, якою особа оволоділа в ранньому дитинстві.

А з'явилося це визначення тільки для того, щоб розтлумачити статтю 7 закону:

При проведенні Всеукраїнського перепису населення для виявлення належності фізичних осіб до конкретних мовних груп у переписному листі має бути використано запитання про мову, яке б ідентифікувало рідну мову особи щодо належності до тієї чи іншої мовної групи.

Справа в тому, що визначення так званих "регіональних мовних груп" шляхом збору підписів громадян (місцевих референдумів) - процедура не швидка та фінансово обтяжлива, яка ще й потребує ухвалення з боку місцевої влади. Куди простіше запитати громадян про рідну мову під час перепису населення (який давно вже об'єктивно назрів) і по результатах опитування автоматично впровадити заходи, спрямовані на використання регіональних мов. По суті, за задумом КК, найближчий перепис населення мав би законодавчо закріпити територіально - мовний розподіл по всій Україні принаймні на 10 років, до наступного перепису.

Але вся фішка в тому, що під час перепису вас не запитають, яку мову повсякденного спілкування ви хотіли б чути від своїх дітей та онуків. Вас не запитають, яке мовне середовище ви хотіли б створити навколо себе. Вас не запитають, що заважає вам користуватися мовою тієї національної спільноти, з якою ви себе ідентифікуєте. Натомість вас спитають про те, якою мовою мама читала вам в дитинстві казочку і на підставі відповіді виключно на це питання вам призначать мовне майбутнє - ваша національна самоідентифікація жодним чином врахована не буде.

"Оцените красоту игры!", сказав би відомий стрибун без парашута. Завдяки додаванню до Європейської Хартії (й без того небездоганної) нового терміну "рідна мова", КК законодавчо затверджують не той мовний стан в країні, до якого прагне суспільство, і навіть не той, що склався на сьогодні, а той, що існував на рік вашого народження. А це фактично мовний стан часів СРСР.

Ця маніпуляція термінами та визначеннями демонструє справжню мету закону: формально нехай українська буде державною, навіть нехай має певні формальні привілеї, але не чіпайте той реальний мовний стан, який Україна отримала в спадок від радянської імперії.

Взагалі, в гуманітарній сфері неприпустимо законодавчу ініціативу базувати на статистичних даних - закони мають регламентувати той порядок, до якого прагне суспільство, а не той, що існує. І якщо ініціатива спирається на думку населення, то це має бути тільки та, що виявлена шляхом референдуму (і то за умов коректного формулювання питання), але ж ніяк не та, що взята з переписного листа.

Уявіть, що лобісти тютюнової галузі спромоглися в переписний лист додати питання "Чи ви палите?" задля того, щоб на підставі підрахунку кількості курців визначили регіони, в яких дозволяється паління в громадських місцях та продаж цигарок в шкільних буфетах. Хіба не логічно? Хоча цілком очевидно, що питання до тих самих курців "Чи хотіли б ви кинути палити?" або "Чи хотіли б ви, щоб ваші діти палили?" зведе затію лобістів нанівець.

Цілком очевидно, що без активної деасиміляції українців з російського культурного простору Україні не світить по-справжньому незалежне майбутнє. На жаль, українцям довелося дочекатися чергової війни з Московією, щоб стати на шлях цієї деасиміляції. Шлях, який може розтягнутися на декілька поколінь. Шлях, на якому декомунізація стала тільки першим й найпростішим кроком. Шлях, який генерує суспільству нові виклики.

Якщо до російської агресії дискусій під назвою "російськомовний українець" практично не існувало (тоді російськомовні громадяни України не особливо пручалися, коли їх національно ідентифікували росіянами), то сьогодні ситуація змінилася кардинально - війна породила нову спільноту патріотично налаштованих громадян, які згадують про свої українські коріння, відхрещуються від "русского мира" і наполегливо прагнуть національно самовизначитися українцями.

На жаль, в переважній більшості вони не усвідомлюють, що український патріотизм ще не є вхідним квитком в українську національну спільноту - як мінімум, на себе треба взяти обов'язок бути носієм української мови та культури, а це, виявляється, під силу не кожному.

Але головне інше - своїм національним самовизначенням вони зазначають, що вже стали на шлях асиміляції в українську національну спільноту і цей шлях обов'язково буде пройдений, як не ними, так їхніми нащадками. Вони віддають дітей в україномовні навчальні заклади, двома руками підтримують мовні квоти на радіо та телебаченні, цікавляться україномовними книжками, в захваті від україномовної музики, позитивно сприймають україномовний дубляж кінофільмів та намагаються вживати українську за кордоном, щоб не ідентифікуватися росіянами.

Так, вони обурюються на кожного, хто ставить їм в провину російськомовність, але в цьому обуренні не слід вишукувати зраду - це просто опір зазіханню на їхній власний мовний комфорт. Але з часом все це мине - найголовнішим є те, що національно ідентифікуючи себе українцем, вони, свідомо чи ні, зробили свій однозначний мовний вибір, нехай поки як вибір мети. 

Саме цей вибір визначає їхнє мовне майбутнє, а не "рідна мова" в тлумаченні КК. І якщо поважний Конституційний Суд так і не спроможеться відправити горезвісний закон в смітник до проведення перепису населення, не дайте Ківалову маніпулювати вами - залиште графу "рідна мова" порожньою. Адже вичерпну інформацію про рідну мову ви вже надали в графі "національність".
                                      Олександр Денисенко