Горе з паралельного світу

Пам'ятаєте як у Ахматової?

"Ваши пальцы пахнут ладаном,
А в ресницах спит печаль.
Ничего теперь не надо нам,
Никого теперь не жаль..."

Сьогодні намагалась напитись. Вперше за довгий час так щоб в хлам, щоб нічого не відчувати і не думати. Але алкоголь застрягав десь на рівні шлунку і думки турмами налазили в голову. Так і не змогла...

Сьогодні прощались з 19 річним загиблим ДУКовцем Женею Костюком. Людей було мало, як для 400 тисячного міста.

Я спізнилась і не встигла підійти і попрощатись з цим це зовсім юним Героєм.

Я сьогодні була без машини. Вийшла в центрі купити квіти, а там - музика на всю вулицю від торгово-економічного університету.у них, виявляється , зустріч випускників. Купила квіти, забігла в університет, влаштувала скандал. Кажу, що на зупинку вище в труні лежить 19-річний пацан, а тут на всю площу гарлапанить музика. Вимкнули, колонки забрали.

Повернулась на зупинку, а тут посеред дороги вирулює патрульна машина, перекриває дорогу, бо о 12 почнеться фестиваль якихось велогонок. Прибігла пішки дві зупинки, а там дві сотні людей на колінах - хлопчика уже несуть на вулицю.

Пекучий біль образи на блядську місцеву владу, яка не перенесла свято,розривав на частини. Поклала квіти у труну, і знайшовши друзів, стала в колону. Женю вирішили нести через центр і коли вийшли на центральну вулицю, поліція перекрила дорогу.

Блядь, суки, перекрили дорогу похоронній процесії, бо центром мали проїжджати учасники велогонки.

Ми перечікували поки містом проїде та блядська велогоночна колона, і бійці -добровольці, тримаючи труну дивились як повз них проїзджає якесь дурнувате велогоночне грандпрі за сприяння губернатора та вінницького мера.

І тоді мені зірвало дах. Просто в дрантя. Так що закрутилась голова і спазмами стиснуло горло: не вдихнути, ні видихнути.

Похоронна процесія з загиблим на війні 19-річним героєм перечікувала поки повз них проїде велосипедна колона з паралельного світу. Світу, у якому немає місця загиблим на необ'явленій війні 19-річним хлопчикам.

Через два квартали біля облради в рядок стояли депутати, як на параді першого травня. Ніхто не став на коліна, ніхто навіть не подумав схилити голову перед Героєм. Тільки голова облради хрестився як на сповіді.

Ми пройшли повз і стали на коліна. Пробач нас, хлопчику, ти був найкращим з найкращих. Пробач, Женю, ми тебе не вберегли.

І коли хтось каже, шо він загинув, щоб ми могли святкувати якийсь день веліка, мені хочеться дати в морду. Бо 19-річний пацан йшов на війну не для того, щоб загинути. Він, як усі, нереально хотів жити, просто він хотів жити у країні, у якій не тільки не буде війни, а й у країні, у якій громадяни пам'ятатимуть своїх Героїв і схиляють голову перед тими, хто віддав заради них найдорожче - своє життя.

Пробач нас, хлопчику, нерозумних... земля тобі пухом.
                                                                                     Таїса Гайда