Барак Обама носить на правій руці Jorg Gray 6500 - цей годинник йому вскладчину подарували його охоронці. І тепер президент єдиною в світі наддержави перевіряє час за допомогою аксесуара за двісті доларів. І якщо вам здається, що це лицемірство, то, значить, ви так нічого і не зрозуміли.
Тому що вартість годинника державного чиновника - один з безпомилкових ознак того, до якого світу належить країна: першого або третього. І справа тут не в реальних задекларовані доходи - вони цілком можуть дозволяти політику носити Vacheron Constantin або Maurice Lacroix. І він, цілком можливо, одягне їх після того, як вийде в політичну відставку. Але справа в іншому.
Фактично, годинник - поряд з запонками або взуттям - один з небагатьох доступних чоловікові аксесуарів, що дозволяють конструювати власний імідж. Причому цілі можуть бути різними. Роман Абрамович носить стодоларові Polar M61 рівно потім, навіщо менеджер середньої ланки влазить в борги заради Longines за $ 3000. Тому що і той і інший позиціонують себе в суспільстві. Просто багатомільярдний Роман Абрамович намагається виглядати в очах британського суспільства компанійським і демократичним, а менеджер в очах рідних і близьких - дорогим і затребуваним. Годинники, в даному випадку - лише засіб самопрезентації для оточуючих, метод надсилання сигналів зовні.
Для олігарха годинник - частина рівно того ж піару. Недорога модель потрапляє у фокус таблоїдів, які не забудуть написати про дивно скромному аксесуарі дивно нескромного людини. Так само як і оточення менеджера обов'язково оцінить заповітні літери поперек циферблата: і те й інше створює потрібне самопозіцонірованіе.
І логіка вибору годин держчиновником повинна стояти в цьому ж самому ряду.
А тому не мають рації будуть ті, хто скаже, що недорогий годинник публічного політика - не більше, ніж лицемірство. Що Бараку Обамі впору носити дороге і належне. Що одягати прості годинник, коли твій банківський рахунок дозволяє тобі цього не робити - те саме удавання.
Тому що ми всі, так чи інакше, живемо в світі соціальної облуди. Нас з дитинства привчили бажати доброго здоров'я чіхнувшій людині. Співчутливо питати «як справи» при зустрічі і бажати «доброї ночі» при пізньому розставанні. Хоча, давайте начистоту, - нам найчастіше немає діла ні до чужого здоров'я, ні до чужих справ.
Це всього лише частина соціального етикету. Того самого, який змушує нас блимати аварійкою в знак подяки і відкривати двері жінкам і старшим. Ми привчили себе задавати чергові питання про дітей і дружин, справлятися про самопочуття і настрій. Ми навіть жартуємо про те, що справжній зануда - це людина, яка у відповідь на питання «як справи?» Почне справді розповідати про те, як у нього справи. Але при цьому ритуальних питань ми не ставили перестаємо.
Тому що це етикет. Той самий, який конструює соціально привабливе середовище. І до сих пір словосполучення «вихована людина» служить для нас одним з важливих маркерів в описі співрозмовника.
Політичний етикет є всього лише продовженням етикету соціального. Годинники політика вирішують одне-єдине завдання: самопрезентації та маркера для аудиторії. Немає нічого поганого в тому, що директор банку підкреслює свою успішність дорогим аксесуаром. І немає нічого лицемірного в тому, що політик носить недорогий годинник, що створюють відповідний меседж для його співгромадян. Це всього лише «будьте здорові» у відповідь на чиєсь випадкове «апчхи». Так, часом це може здаватися лицемірством. Але ми всі живемо в рамках лицемірних умовностей.
І це не означає, що на зміну ярмарку марнославства повинна прийти показна аскеза. Це, скоріше, тест на внутрішніх драконів; відсилання до того, ким ти намагаєшся бути і ким намагаєшся здаватися. Якщо ті ж години служать для політика головним підтвердженням соціальної успішності, то це вже питання про те, що він вважає нормою, а що - девіацій. А, заодно, це питання і до нас - адже він носить дороге не для себе, а для цільової аудиторії.
Їздити на громадському транспорті, не перекривати дороги, відмовитися від мигалок, кататися разом з усіма на велосипеді, гуляти без охорони по власному місту - політичний етикет може бути дуже різним. Але, в підсумку, він створює найважливіше: відчуття того, що простір життя може бути загальним. Що воно в рівній мірі належить усім. Що твій соціальний статус не впливає на готовність притримати двері в метро.
І якщо політик не готовий розуміти цю просту істину - то виникає питання про те, чи добре він вихований. А якщо ми не хочемо розуміти мотивів тих, хто не пускає пил в очі дорогими брендами - то це вже характеризує нас самих.
Тільки і всього.
"Крим.Реаліі"
Немає коментарів:
Дописати коментар