Радянські традиції в Смілі незнищенні

Так сталося, що 1996 і 2001 роках я був у серпні в селі Парутиному, що на Миколаївщині. Це колишня Ольвія. Першого разу мене вразила в ошатному поселенні щойно збудована будівля колосального Будинку культури. Зовні і всередині він не поступався Палацу „Дружби народів” у Черкасах. А за оздобленням може і переважав. Монументальна бронзова табличка на його фасаді свідчила про те, що збудовано культурний заклад до 5-річчя Незалежності України. І це тоді, як у моїй Смілі панувала розруха і закривалися підприємства…

Звичайно, 2001 року мене зацікавило: а що парутинці збудували до 10-ї річниці Незалежності України? І нащадки гордих ольвіополітів і козаків продемонстрували мені величезний, суперсучасний дитсадок з зимовим садом. У Смілі саме зникали дошкільні заклади… І подумалося мені, що якось так складається, де більше любові до України, її символів і дат, там більше порядку і затишку.

Коли я приїхав у Смілу 1969 року, вона, принаймні, була чистою і зеленою. Зараз – це місто із зруйнованою інфраструктурою, брудне, обдерте, неохайне. Я не пам’ятаю, щоб тут щось зводили до Дня Незалежності. Місто не прибрали навіть до нинішнього ювілейного Дня народження держави. Щоправда, владоможці у своїй газеті „Сміла” пообіцяли вразити смілян оновленим фасадом Будинку культури. До дня міста… Отак просто і підписалися, що День Незалежності для них не свято. „Торжеством із торжеств” є день міста, який, наче навмисне, святкують невдовзі після Дня Незалежності. Та оскільки останнє свято є державним, якісь рухи чиновники робити мусять. Тож вони позодягали 23 серпня вишиванки і привітали один одного зі святом на урочистостях у тому ж Будинку культури. Неприємно було дивитися, як на сцену піднімалися майже всі керівники відділів міськвиконкому. Мабуть, то і є найбільші в Смілі борці за незалежну Україну. Не знайшлося грамот тільки для ветеранів АТО, національно визвольних змагань, учасників Революції Гідності, громадських активістів, волонтерів…

Дійство до щему нагадувало урочистості до роковин так званої Великої Жовтневої соціалістичної революції. Хіба що не було червоних піонерських галстуків. Але й державного прапора України, по суті, не було.

Практичного нічого влада не зробила і для того, щоби достойно відзначити ювілейний День народження України безпосередньо 24 серпня. Як на мене, такого ганебного офіційного відзначення найбільшого державного свята в місті ще не було.

Отаке в Смілі в центрі

Влада спромоглася хіба що на концерт місцевих аматорів сцени і приєдналася до анонсованого нею параду вишиванок.

Ярмарок, на якому збирали гроші для поранених воїнів АТО, організувала ГО „Майдан гідності”, тир для молоді поставив і патріотичне карооке організував місцевий волонтер… Тому народний депутат України Сергій Рудик звертався до тих, для кого День Незалежності свято, лише у присутності одного з заступників міського голови Людмили Осейко. Він говорив про те, що місту потрібний господар. Пані Людмила схвально хитала головою. Але ж де візьмеш того господаря, коли у депутатів Смілянської міської ради віднедавна з’явилася нова розвага – виганяти міського голову з посади …

Народний депутат Сергій Рудик і представниця смілянської влади Людмила Осейко

На святі мені зустрівся місцевий громадський активіст пан Олег Петренко. Слово по слову і він розповів, як хотів у БТІ поміняти в домовій книзі стару назву вулиці (Котовського) на нову. Але там йому порадили не спішити, бо, мовляв, хтозна, як воно ще поверне… От у цих словах, напевне, вся суть смілянської влади, яка пояснює логіку їхніх дій. Вона чекає. Чекає уже 25 років, що все повернеться до старих часів. І часом їхні очікування майже справджуються, як за Януковича, але потім знову українці демонструють своє прагнення до змін. Та ці передишки дають вічновчорашнім нову надію. Тому і зараз у Смілі з’являються біг борди з адресою „вулиця Леніна”, тому на міськвиконкомі немає таблички з новою назвою вулиці, а постамент з під Леніна не прибирають і не прикрашають якоюсь новою скульптурою. Чекають!

Тут був Ленін, а що буде?

І згадалося мені, що наш видатний земляк, культова постать кількох поколінь митців, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, поет і маляр Микола Воробйов ніколи офіційно не бував у Смілі, не мав творчих зустрічей із земляками. Вочевидь, напівзруйноване, денаціоналізоване місто з прорадянською владою не викликає в нього жодного пієтету. У книжці „Прогулянка одинцем” він написав:

Поспішають чужими шляхами.

На чужі кораблі сідають.

Будують пустелі на луках квітучих –

Помічники ночей…

Чи не смілянську владу мав на увазі? Всю: і попередню, і сучасну.

А в збірці „Іскри в слідах” сказав: „Немає царства в цім краю”. Як у воду дивився.

Призи для карооке

Таке враження, що саме про смілянську владу і багатьох смілян говорив і Президент Петро Порошенко перед цьогорічним військовим парадом у Києві, коли сказав про попередні роки: „Соціалістичні стереотипи міцно сиділи в свідомості суспільства, гирями висли на ногах і заважали рухатися вперед”. Але хіба не висять ці гирі у багатьох і зараз?

Мені зрозумілі гіркота і сум депутата Смілянської районної ради Анатолія Терещенка, який у бюлетені „Територія гідності” написав: „… ми будили-будили але не розбудили Смілу. Наші співгромадяни з ліжка встали, але очі не відкрили”.

Ярмарок ГО „Територія гідності”

І все ж, по суті, за повної бездіяльності місцевої влади, свято в місті таки відбулося. На нього прийшли ті, для кого Україна понад усе. Вони почувалися цього дня на головному майдані Сміли затишно, бо навколо були переважно однодумці. Люди забавляли себе самі.

Святкування було щирим, бо прийшли однодумці

І їм було добре, особливо молоді. Але навіщо тоді їм влада? Хоча… вибори не за горами. Тож на День міста влада організує все!
                                                   Олександр ВІВЧАРИК, журналіст