Страх та ненависть в Державній службі ветеранів

Якщо опитати пересічних українців на вулиці, де краще протезуватись: в Україні або за кордоном, більшість відповість – за кордоном. Чому? Особисто я бачу дві основні причини:

• стереотип, що в нас все погано. Всупереч обуренню тезою президента про дешеву робочу силу, наш народ має такий собі комплекс меншовартості. Ми самі ніфіга не вміємо і не можемо, тому потрібно їхати за кордон або кликати закордонних фахівців. Дороги в нас роблять турки, купуємо ми іномарки. І для цього є підгрунття, промисловість майже вбита. Але. Протез – не іномарка. По факту, майже всі комплектуючі імпортуються, їх потрібно лише зібрати в Україні у готовий виріб, а тут вже все залежить від майстра.
• дуже багато українців ніколи не виїжджали за межі країни. Тому дехто розглядає протезування та реабілітацію також як курорт. Думка не популярна і навіть крамольна, але відома широкому загалу.

Так сталося, що я являюсь учасником експертної комісії з протезування Державної Служби у справах Ветеранів (надалі – ДСВ). Основною задачею комісії являється розгляд заявок на протезування за кордоном і направлення бійців до того чи іншого виробника, в залежності від типу та рівня ампутації, комплектації протезу, надаваних послуг і бажання самого ветерана. Сьогодні (09.08) була найважча комісія за весь час моєї участі в ній. І чесно, це один із тих небагатьох випадків, коли я готовий стати на захист чиновників, адже розумію той масштаб дупи, в якій зараз знаходиться державне управління.

Для відправки за кордон застосовуються тристоронні договори з іноземними протезистами, Україною та бійцем. На це виділено по 150 млн. грн. в 2015 та 2016 роках. В 2015 році заявки надходили лише від двох постачальників: Corpora та Otto Bock. Використано було аж 4,4% коштів, за даними Рахункової палати. Тому що майже всі технології в Україні присутні, а відправляти за кордон можна лише надскладні випадки, що не під силу відпротезувати нашим фахівцям. Чому після провального 2015 року знову було виділена аналогічна сума – таємниця.

Тепер по суті. Сьогодні на комісію прийшов Андрій, в нього протез плеча (вище ліктя). Протез міоелектричний, як на відео.

Поставили йому кінцівку в італійській фірмі Corpora. Італійці дуже обіцяли, клялись і божились, що відкриють сервісний центр в Києві, будуть навчати наших фахівців і взагалі день ото дня буде рости процент жирів у маслі. Наєбали. Ну так сталось – наєбали. Сервісу нема, антропометричні дані культі змінилися, людина третій місяць зі шматом дорогого пластику замість протезу. Що робити службі? От приходить Андрій і вимагає назвати дату, коли буде відроментований протез. І я його розумію, я так само робив би, бо це моє ПОВНОЦІННЕ життя. Але що робити ДСВ? Три листи виробникові направили (відповідь не отримали), більше комерційних заявок від них не розглядають, але як відремонтувати протез?

• судитися! Дуже непогане рішення і Україна суд виграє, але міжнародні суди можуть тривати роками, а потрібно тут і просто зараз.
• відремонтувати на іншій фірмі. Окей, але сам виробник не дає права проводити гарантійний ремонт на території України, а це значить, що рік гарантії пропаде і це буде останній ремонт. І чим за нього платити іншій фірмі?

Дуже багато сперечалися, емоції, звинувачення, образи. Вирішили спробувати вплинути на підрядника через МЗС України та Консульство Італії.

І в цей же день подає комерційну пропозицію нова італійська компанія ITOP. Сервісний центр також відсутній і також клянуться, що все зроблять. А озвучує цю інфу та сама жінка, що лобіювала Corpor'у. Я не стримався і навіть підвищив голос, пояснив, що без сервісного центру в Україні, я буду завжди голосувати проти будь-яких їхніх пропозицій. Члени комісії теж не погодили їхню заявку. Щоб ви розуміли, ці люди позиціонували свій проект доброчинним, від віруючих католиків. Тільки чомусь ціни були не нижчими за інших і все завершилось невиконанням договірних відносин. Ось така благодійність від італійської фірми Corpora.

А тепер перейдемо до самого цікавого – по складним протезам типу міоелектричних протезів рук, в Україні взагалі відсутні гарантійні центри і є всього декілька протезистів, які можуть здійснювати сервісне обслуговування.

Сервіс – змінились антропометричні параметри культі (наприклад, схудла) і протезист прямо в Україні переробив куксоприймач;

Гарантія – зламалась електроніка – протез відправляється виробникові і той його ремонтує.

По гарантії та сервісу можливі окремі випадки, наприклад, коли на заміну куксоприймача людина їде до виробника. Все це індивідуальні випадки і я навів лише загальні приклади для полегшення їх розуміння. До речі, в нас замалий ринок, щоб сюди із сервісними центрами заходили по черзі світові протезні компанії.

Які варіанти в ДСВ?

Припинити дію програми до відкриття центрів – політична смерть. Зжеруть нардепи-популісти, керівництво, волонтери, сам Диявол.

Відправляти й надалі – а де гарантія, що інша фірма не вчинить так само, як італійці?

Змінювати нормативку – окей, це 6-8 місяців.

Що робити мені, як члену експертної групи? Системним є третє рішення, але людина прямо зараз сидить переді мною. Сидить без руки. Очікує на рішення.

Головне, що в комісії майже не залишилось незалежних експертів. Є протезисти, є "волонтери", які вже давно представляють того чи іншого виробника. Мені здається, що найменш зацікавленими у тому чи іншому виробнику є сама ДСВ. Думаю, що вони б з радістю віддали ті 150 млн. грн. бюджету і напилися, було б ціле свято. Ну як можна віддавати військовим питання складного протезування і нарощування кісток? Лікарі в нас поставками на фронт займаються та їздять на передову, а військові протезують і нарощують кістки – сюр.

Тому наша система державного управління хвора. Хвора на скільки це можливо. Я б навіть пішов в чиновники і допоміг, і багато людей би пішли, але нам ніколи не нададуть повноважень і достойну оплату. Тому і доводиться якось на "костилях" тримати всю систему.

Висновок: доведеться в черговий раз змінювати нормативку і в ідеалі передавати бюджети українським протезистам. Будь-яка країна намагається підтримати власного виробника і тільки ми звертаємось до іноземців. На це є причини, адже така критична ситуація в нас склалася вперше і в цілій країні криза. Але потрібно возити протезистів на навчання, запрошувати закордонних експертів, підвищувати оплату праці (наприклад, мій протезист отримує аж 1800 грн.), вводити систему навчання. Проблема лише в тому, що це процес на багато років, а боєць сидить переді мною прямо зараз. Ось і вирішуйте чи доцільно протезуватися за кордоном.

P. S. Міоелектричні протези - не панацея. Вже знаю, напевно, кілька десятків випадків, коли люди від них відмовляються. Ти залежиш від розетки, обслуговування складне, протез важкий. Не ведіться на відео в YouTube. Довіряйте протезистам і порівнюйте.
                                           Олег Краснощоков