середу, 12 липня 2017 р.

12 липня – свято Петра і Павла: Що ні в якому разі не можна робити, щоб не нашкодити собі і своїй родині


Святом Первоверховних апостолів Петра й Павла завершується, цикл великих свят, що припадають на період літнього сонцестояння. До цього циклу входять також Зелені свята (Трійця) та Івана Купала. В них нерозривно поєдналися народні традиції та християнське віровчення, що утворили в народній культурі своєрідний сплав, у якому не можна відділити одне від одного.
День Святих апостолів Петра і Павла відзначають 12 липня. На цей день припадає і Храмовий праздник і святкування чергової річниця нашого міста
Свято вже століттями поєднує у собі релігійне та язичницьке начала. Ця пора знаменує початок жнив і курс на осінь, дата, що її в календарі позначено червоним, означає не лише закінчення кількатижневого посту, а й є чудовою нагодою порозкошувати пастухам.
Ну а якщо свято припадає на середу, то, за віруваннями гуцулів, варто очікувати хорошого року. Від цієї прикмети виникла приказка: «Не усе в середу Петра, а є в інчу днину».

Релігійні корені

Православна церква дала святим Петрові і Павлу звання первоверховних. Щира та сильна віра в Бога привела рибалку із Вифсаїду та вихідця з Тарсу до християнства. Петро, чиє ім’я із давньогрецької означає “скеля”, справді був незламним у своїх переконаннях. Учень Христа бачив його Преображення, першим під час шляху Ісуса на Голгофу визнав, що той є Божим Сином, а під час арешту Спасителя насмілився вихопити меч і відсікти вухо одному зі служників первосвященика. Але тричі, коли люди запитували, із ким він прийшов до будинку патріарха, Петро відрікався і не хотів визнавати, що із Христом. Однак гріх цей апостолові пробачили, а згодом він очолив першохристиянську громаду.
Віру Ісусову світом поширював і Павло, який до зустрічі зі Спасителем гонив християн. Його слово чули іудеї та язичники, раби та вільні, які населяли Палестину, Малу Азію, Середземноморські острови.
До Господа двоє проповідників відійшли в один день: Петра розіп’яли верх ногами, а Павлові відтяли голову. Таку кару вони понесли за те, що ревно служили Всевишньому. Тому, мабуть, люди з особливою повагою вшановують Христових учнів. Не лише моляться до них, просячи заступництва. У багатьох селах досі до цього свята білять хати, оздоблюють рушниками стіни, прибирають на подвір’ях, а на саме 12 липня чатують сонце, видивляються у снах коханого та заплітають коси берізкам.
Свято Петра дуже шановане серед українців. До цього дня білили і ошатно вбирали хати, образи прикрашали свіжими рушниками, підмазували долівку, білили та розмальовували піч. До церкви йшли у святковому одязі, дівчата плели вінки з волошок і маків, Петро й Павло вважалися покровителями скотарів, тому до свята для пастушків обов’язково пекли мандрики (мандриґи) із сиру.
Сир з кислого молока — давній кулінарний винахід. Згадки про нього зустрічаються у старовинних культурах. В Україні сир (російською – творог) готують і для повсякденного, і для святкового харчування. На Петра обов’язково пекли сирні мандрики. У різних регіонах вони мали різні варіанти, але основною формою цього печива були пампушки з пшеничного борошна, сиру, яєць, масла. Про їхню назву розповідали легенду.
Начебто, коли святі Петро й Павло мандрували світом, їхньою головною їжею були саме мандрики. І. Котляревський теж згадує петрівські ласощі:
Ковбас десятків з три Латину,
Лавинії к Петру мандрик.
Після Петра вже переставала кувати зозуля, тому говорили: «Зозуля мандрикою вдавилася». За легендою, вона була покарана. Колись їй вдалося вкрасти мандрику у святих, і печиво не принесло їй користі. Тепер після Петра зозуля мовчить. Про неї часто згадують і у петрівчаних піснях, висловлюючи співчуття зозуленятам, бо їхня мати, відкладаючи яйця в чужі гнізда, залишає своїх дітей сиротами:
А ти, зозуленько рябенькая,
Ой чого ж ти маленькая?
А того я маленькая,
Що в мене матуся чуженькая,
Посадила мене в куточку,
Дала їсти в черепочку,
Якби в мене мати рідная,
Посадила б на лавочці,
Посадила б на лавочці,
Дала б їсти в тарілочці.
Почути кування зозулі після Петра вважалося лихим знаком, тому говорили: «Нехай зозуля кує до Петра, а на Петра ми її мандрикою вдавимо».
Мандриками розговлялися після повернення з церкви; роздавали їх дітям, які відвідували цього дня всіх родичів і сусідів; наділяли пастухів і підпасків. Вірили, що з’їдена на Петра мандрика рятуватиме людину від лихоманки протягом року.
Пастухи до свята зберігали незайману ділянку луки чи лісу, де залишалася особливо соковита трава. Коли на Петра корови, кози й вівці добре напасалися на паші, то це мало віщувати всіляке добро. Бички мали б гарно набирати вагу, корови, кози й вівці давати багато молока, і взагалі худоба після цього повинна була добре плодитися. Часто пастушки, зібравши ранком мандрики та інші харчі й вигнавши скотину на пасовисько, в обід влаштовували бенкет: розкладали багаття, смажили сало, діставали огірки, часник, хліб і їли все це, закусуючи мандриками.
Так само, як і на Масницю, на Петра шанували сир, масло, молочні страви. Навіть у петрівчаних піснях співали про них:
Їхав-їхав да попович Іван,
Всім дівчатам помагай…
– Помагай, бо дівоньки красні.
Чи Ви їли пироги в маслі?
– Ой їли ми, їли,
Ще й у масло вмочали,
Ще й у масло вмочали,
Щоб голосно кричали.
Літо було тією порою, коли чумаки ходили за сіллю до Криму. Ці подорожі могли тривати до кількох місяців. Тому кулінарна традиція українців знає страви, що готувалися не у стаціонарних умовах — у печі, а на різного типу відкритих вогнищах: кабицях, таганах. Користувалися такими вогнищами й пастухи, рибалки, мисливці. Харчувалися здебільшого свіжовпольованою дичиною чи щойно зловленою рибою. Пастухи готували також баранів чи ягнят.
В народі вважають, що Апостолам потрібно молитися для зцілення від безумства та лихоманки. У це свято рибалки моляться про успіх в рибній ловлі святому Петру, який вважається покровителем рибалок. Апостолу Павлу моляться про процвітання бізнесу, а апостолу Петру – про благополуччя, заступництво в справах і про здоров’я.
Молодь в цей день, ще до світанку виходила в поле – вартувати сонце. У давні часи цей звичай зародився на Петрів день з метою відганяти від поселення русалок. З першими променями сонця народ радів і співав. Але на цьому звичай не закінчувався. Далі молоді люди плели вінки, і тільки після цього з піснями йшли додому.
Дічата в цей день гадають на свого обранця. Потрібно зібрати 12 різних рослин, покласти їх під подушку, закривши очі сказати: «Дванадцять трав з різних полів, дванадцять юнаків! Хто суджений-ряджений, мені покажися і на мене подивися »
Також молоді дівчата в день Петра і Павла “завивали берізку”. Для цього на молодій березі вибирали три гілки, сплітали їх в косу, і загадували бажання, повторюючи при цьому: “В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!”. Завивали гілочки зазвичай червоною стрічкою і міцною травою. Через три дні дівчата знову приходили до берези і дивилися – якщо коса не зів’яла і не розпустилася, то бажання збудеться. Березову косу після ворожіння обов’язково розпускали.
Вважають, хто в ніч на Петра-Павла не спатиме, той щасливим і здоровим весь рік буде.
Також існують прикмети про погоду пов’язані із святом Петра і Павла.
Якщо на Петра один дощ – врожай непоганий, два – добрий, а три – багатий.
Як йде на Петра дощ, буде гнити картопля.
Як на Петрів день спека, то на Різдво мороз.
Петрів день – це верхівка літа, з моменту якої настає 40 жарких днів.
Петрівки холодні – рік голодний.
Що ж не можна робити в цей день?
У свято не можна їсти ягоди і фрукти, зібрані в нинішньому році. Вважається, хто не послухався цього правила, накликає на себе біди і недуги. Дівчата і хлопці позбавляють себе можливості вступити в шлюб. Скуштувавши фруктів і ягід врожаю цього року, потрібно йти в храм, і пригостити фруктами і ягодами жебраків, або віднести ці дари природи на могили померлих.
В цей день забороняється вінчатися закоханим парам, інакше нічого доброго це не принесе.

Немає коментарів:

Дописати коментар