Дмитро Герчанівський – січовий стрілець, один з організаторів УВО, соратник Є. Коновальця, Р. Сушка, В. Кучабського. Інженер, публіцист.
...Доля занесла Дмитра Герчанівського на деякий час до Крилоса, де він обіймав посаду управителя митрополичих дібр і був активним у громадському житті села. Саме він у «Альманасі Станіславіської землі» опублікував статтю «Крилос і його княжий двір» і став одним із перших популяризаторів його славної минувшини.
Походив Дмитро Герчанівський із села Ваневичі Самбірського повіту на Львівщині, у якому народився 30 вересня 1894 року. У 1914 році при формування Леґіону Українських січових стрільців був зарахований до Другої сотні поручника Романа Сушка. Під час одного із боїв Д. Герчанівський був захоплений у полон російськими солдатами.
Разом із иншими січовиками він був відправлений на Волгу, до табору військовополонених у Дубовці під Царицином.
Полонені українці збиралися в Царицині у домі на вулиці Челюканова, №1. Тут часто бували Андрій Мельник, Роман Сушко, Василь Кучабський, Дмитро Герчанівський, Іван Андрух, Михайло Матчак, Микола Загаєвич та багато инших. Душею усіх зібрань був стрілецький старшина Євген Коновалець з табору на Даргорі. Саме ці військові після повернення в Київ створили у цьому місті загони січових стрільців, яких очолив Є. Коновалець. Дмитро Герчанівський тоді перебував у запасному курені, яким командував В. Кучабський і виконував у ньому обов’язки помічника. У цей час Д. Герчанвіський дослужився у рангах від вістуна до хорунжого. У листопаді 1918 перед повстанням проти Гетьмана Дмитро Герчанівський уже очолював булавну сотню, в яку входили обозники і майстри всіх стрілецьких майстерень.
У ході Другого Зимового походу Герчанівський стає ад’ютантом начальна штабу в командира Юрія Отмарштайна. Тоді Дмитро Герчанівський писав багато стрілецьких листівок та матеріялів і підписував їх псевдонімом Дмитро Стрілець.
На початку лютого 1919 січові стрільці уступили Київ большевикам. Останнім зі столиці України вийшов курінь під командуванням сотника Герчанівського з групи полковника Івана Чмоли. Січовики відступили до Проскурова (тепер Хмельницький).
З половини 1920 року Герчанівський із своєю сотнею уже воював у Другому пішому полку січових стрільців, який складався в основному із білоцерківських селян та галицьких новобранців.
З 1921 року входив до Начальної команди УВО, яка після реорганізаційних дій Коновальця замінила Начальну колегію. Ініціаторами створення УВО бачимо Є. Коновальця, І. Андруха, В. Кучабського, М. Матчака, Р. Сушка та Д. Герчанівського.
Дружні стосунки пов’язували Д. Герчанівського не лишень із Р. Сушком чи В. Кучабським, але і з Є. Коновальцем. Коли провідника УВО переслідувала польська поліція, було вирішено переправити його за кордон. Це завдання було поручено саме Герчанівському. Коновалець деякий час перебував на конспіративних квартирах. Потім для нього були вироблені фіктивні документи і він мав виїхати зі Львова. Із головного двірця столиці Галичини Є.Коновальця було вирішено відправити у товаристві В. Целевича та двох жінок - п. Терлецької та п. Майковської. Жінки були потрібні, щоб відвернути увагу поліції. Група молодих людей (удаючи поляків) розмовляла між собою по-польськи. Це було поза всякою підозрою. Сам Д. Герчанівський, що був серед проводжаючих, завів полковника Коновальця до зарезервованого вагону, що направлявся до Варшави, і за кілька днів отримав вістку, про щасливий перетин кордону.
Про подальшу долю Д. Герчанівського достеменно невідомо нічого. Можна тільки припустити, що через деякий час він теж виїхав за кордон і навчався в одному із закордонних університетів. Судячи із того, що в 30-х роках Герчанівський обіймав посаду інженера, він закінчив технічний факультет. Як було сказано вище, деякий час Д. Герчанівськй був управителем митрополичих дібр. Маєтність Крилоса-Галича, якою він опікувався, становила у 20-х роках 131 га ріллі та 550 га лісу.
Перед першою совєтською окупацією Галичини Д. Герчанівський еміґрує за кордон і згодом поселяється у США. Про його активну громадську і публіцистичну діяльність можна судити за публікаціями у часописі «Вісті комбатанта» та інших виданнях. Це статті на стрілецьку тематику «Початки січових стрільців», «Прикметні риси січових стрільців», «В російському полоні» та ин. У 1963 році в Мюнхені вийшла друком книжка на 154 сторінки «Вигнати окупанта», яка була перевидана у Детройті 1969 року накладом автора. Написана вона на основі документів і спогадів самого автора, оскільки він був учасником багатьох історичних подій. Її в якійсь мірі можна вважати автобіографічною, хоча автор про себе на її сторінках згадує не так вже й часто.
В Америці Дмитро Герчанівський прожив довге життя і помер 1 жовтня 1984 року.
У Нью-Йорку в Архіві імені Дмитра Антоновича Української вільної Академії наук є фонд 34, що зберігає документи, пов’язані з діяльністю Д. Герчанівського.
Походив Дмитро Герчанівський із села Ваневичі Самбірського повіту на Львівщині, у якому народився 30 вересня 1894 року. У 1914 році при формування Леґіону Українських січових стрільців був зарахований до Другої сотні поручника Романа Сушка. Під час одного із боїв Д. Герчанівський був захоплений у полон російськими солдатами.
Разом із иншими січовиками він був відправлений на Волгу, до табору військовополонених у Дубовці під Царицином.
Полонені українці збиралися в Царицині у домі на вулиці Челюканова, №1. Тут часто бували Андрій Мельник, Роман Сушко, Василь Кучабський, Дмитро Герчанівський, Іван Андрух, Михайло Матчак, Микола Загаєвич та багато инших. Душею усіх зібрань був стрілецький старшина Євген Коновалець з табору на Даргорі. Саме ці військові після повернення в Київ створили у цьому місті загони січових стрільців, яких очолив Є. Коновалець. Дмитро Герчанівський тоді перебував у запасному курені, яким командував В. Кучабський і виконував у ньому обов’язки помічника. У цей час Д. Герчанвіський дослужився у рангах від вістуна до хорунжого. У листопаді 1918 перед повстанням проти Гетьмана Дмитро Герчанівський уже очолював булавну сотню, в яку входили обозники і майстри всіх стрілецьких майстерень.
У ході Другого Зимового походу Герчанівський стає ад’ютантом начальна штабу в командира Юрія Отмарштайна. Тоді Дмитро Герчанівський писав багато стрілецьких листівок та матеріялів і підписував їх псевдонімом Дмитро Стрілець.
На початку лютого 1919 січові стрільці уступили Київ большевикам. Останнім зі столиці України вийшов курінь під командуванням сотника Герчанівського з групи полковника Івана Чмоли. Січовики відступили до Проскурова (тепер Хмельницький).
З половини 1920 року Герчанівський із своєю сотнею уже воював у Другому пішому полку січових стрільців, який складався в основному із білоцерківських селян та галицьких новобранців.
З 1921 року входив до Начальної команди УВО, яка після реорганізаційних дій Коновальця замінила Начальну колегію. Ініціаторами створення УВО бачимо Є. Коновальця, І. Андруха, В. Кучабського, М. Матчака, Р. Сушка та Д. Герчанівського.
Дружні стосунки пов’язували Д. Герчанівського не лишень із Р. Сушком чи В. Кучабським, але і з Є. Коновальцем. Коли провідника УВО переслідувала польська поліція, було вирішено переправити його за кордон. Це завдання було поручено саме Герчанівському. Коновалець деякий час перебував на конспіративних квартирах. Потім для нього були вироблені фіктивні документи і він мав виїхати зі Львова. Із головного двірця столиці Галичини Є.Коновальця було вирішено відправити у товаристві В. Целевича та двох жінок - п. Терлецької та п. Майковської. Жінки були потрібні, щоб відвернути увагу поліції. Група молодих людей (удаючи поляків) розмовляла між собою по-польськи. Це було поза всякою підозрою. Сам Д. Герчанівський, що був серед проводжаючих, завів полковника Коновальця до зарезервованого вагону, що направлявся до Варшави, і за кілька днів отримав вістку, про щасливий перетин кордону.
Про подальшу долю Д. Герчанівського достеменно невідомо нічого. Можна тільки припустити, що через деякий час він теж виїхав за кордон і навчався в одному із закордонних університетів. Судячи із того, що в 30-х роках Герчанівський обіймав посаду інженера, він закінчив технічний факультет. Як було сказано вище, деякий час Д. Герчанівськй був управителем митрополичих дібр. Маєтність Крилоса-Галича, якою він опікувався, становила у 20-х роках 131 га ріллі та 550 га лісу.
Перед першою совєтською окупацією Галичини Д. Герчанівський еміґрує за кордон і згодом поселяється у США. Про його активну громадську і публіцистичну діяльність можна судити за публікаціями у часописі «Вісті комбатанта» та інших виданнях. Це статті на стрілецьку тематику «Початки січових стрільців», «Прикметні риси січових стрільців», «В російському полоні» та ин. У 1963 році в Мюнхені вийшла друком книжка на 154 сторінки «Вигнати окупанта», яка була перевидана у Детройті 1969 року накладом автора. Написана вона на основі документів і спогадів самого автора, оскільки він був учасником багатьох історичних подій. Її в якійсь мірі можна вважати автобіографічною, хоча автор про себе на її сторінках згадує не так вже й часто.
В Америці Дмитро Герчанівський прожив довге життя і помер 1 жовтня 1984 року.
У Нью-Йорку в Архіві імені Дмитра Антоновича Української вільної Академії наук є фонд 34, що зберігає документи, пов’язані з діяльністю Д. Герчанівського.
Дмитро Герчанівський. ПОЧАТКИ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВhttp://archive.ec/gE8Hk#selection-544.1-555.21
Олесь Бабій, Роман Завадович, Володимир Зарицький, Дмитро Герчанівський, Богдан Білинський. КОРПУС СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ. ВОЄННО-ІСТОРИЧНИЙ НАРИС.
До видання ввійшли спогади січових стрільців, серед яких Є. Коновалець, В. Кучабський, М. Безручко та інші, а також документи та матеріали до бібліографії Січового стрілецтва Наддніпрянської України.
Передісторію Січових Стрільців опрацював і написав один із найвизначніших їхніх співорганізаторів і старшин — Василь Кучабський, під наголовком: "Від первопочинів до Проскурівського періоду", а про військові дії — "Від Проскурова до Чарторії" написав начальник штабу Корпусу СС ген. шт. генерал Марко Безручко.
http://chtyvo.org.ua/…/Korpus_sichovykh_striltsiv_Voienno-…/
До видання ввійшли спогади січових стрільців, серед яких Є. Коновалець, В. Кучабський, М. Безручко та інші, а також документи та матеріали до бібліографії Січового стрілецтва Наддніпрянської України.
Передісторію Січових Стрільців опрацював і написав один із найвизначніших їхніх співорганізаторів і старшин — Василь Кучабський, під наголовком: "Від первопочинів до Проскурівського періоду", а про військові дії — "Від Проскурова до Чарторії" написав начальник штабу Корпусу СС ген. шт. генерал Марко Безручко.
http://chtyvo.org.ua/…/Korpus_sichovykh_striltsiv_Voienno-…/
Немає коментарів:
Дописати коментар