Проїжджаючи через бідні черкаські села, повз старі хати під стріхою, розвалені мазанки і взагалі закинуті будинки, зловив себе на думці, що це не село бідне, а ми бідні.
Чим бідніше село, тим воно багатше… Ця думка крутилася у мене в голові допоки не доїхав до Черкас. Прошу підключитися друзів юристів і розвіяти таку гіпотезу. А може і підтвердити.
Наведу приклад обласного центру. У Черкасах живуть собі бабці чи дідусі. Вони мають квартири, але не мають родичів. Помирає ця бабця. Квартира за рішенням суду через рік переходила в комунальну власність і її передають комусь з черговиків. Таких квартир на рік не багато: одна-дві. Але вони є.
В селах простіше. Навіть якщо і є родичі померлої «бабці», то їм та розвалена хата нафіг не треба. Та й їздити переоформлювати спадщину не кожен захоче.
Уявімо ситуацію. Село. Помирає одинока «бабця». Хата мазанка стоїть. Сільрада подає в суд і через рік отримує право на цю хату. Як хата, вона нікому не потрібна. Її просто треба знести, списавши по акту, як аварійну. А от 25 соток під неї – це вже ресурс. І ресурс не маленький. Можна здати в оренду город сусіду, чи комусь з дачників, чи передати АТОвцям (під майбутню забудову), чи тримати як земельну ділянку.
Більше того, чимало старих людей раніше працювали у колгоспі. Дехто має земельний і майновий пай. Дані про них зазвичай зберігаються у сільраді. Земельний пай – 2-5 га землі в адміністративних межах сільради. За рік (знову ж таки по рішенню суду) ця земля може перейти до сільради. От і маємо. Будинок, 25 соток під городом і пай. Пай здається за рішенням сільської ради в оренду СТОВу. Кошти отримуються в грошовому еквіваленті. Два – три «бабціних» паї і бюджет села додатково має до 12 тис. грн. на рік….. А то і більше...
Це не село бідне, це ми бідні. Чи не так?
Сергій Кузляєв, громадський активіст
Немає коментарів:
Дописати коментар