Цього можна було сподіватися. Коли Росія хоче підкорити собі сусідню державу, вона вдається до випробуваної методи. Вона знаходить, підтримує й організує в цій державі проросійську партію. Вона твердить, що цю партію переслідують. І тоді вона виряджає вояків, щоб надати їй “братню допомогу” й визволити її.
Так вона чинила в Польщі у XVIII ст., поглинувши її шматок за шматком. Вона “захищала польські вольності” й боронила православний люд від католицького гніту. На це прихильно дивилося французьке Просвітництво.
В Угорщину вона вдиралася 1848 р., діючи в рамцях Священного союзу, й відтак 1956, вже в рамцях пролетарського інтернаціоналізму. А 1968 р. те саме сталося з Чехословаччиною.
Цю ж таки методу вона застосовувала в 20‑х рр. ХХ с., захопивши тоді Зовнішню Монголію, Грузію та Вірменію. Дві провінції вона в такий само спосіб відірвала від Грузії 2008 р. Сьогодні вона вдирається в Україну, щоб надати свою братню допомогу Кримові.
Ця експансія не знає меж. Росія – то не держава. Вона не має й ніколи не мала природних кордонів. Вона бачить себе імперією – а чи й не такою собі Церквою.
За часів Івана Ґрозного Росія, ще відстала й злиденна, мала покликання: поширити православне царство на цілу Європу. Себе вона вважала за єдину християнську країну, яка ще зосталася. Пьотр Великий думав, що й без того вже велетенські розміри його імперії доводять неминучу потребу її дальшого розростання. Ленінська секта, що прийшла до влади 1917 р., мала план здійснити світову революцію й не полишала його аж до свого падіння. Кожна скомунізована країна мала достосуватися до радянської моделі. Росія не була загарбницею: вона призбирувала землі, що їм сама доля судила злитися з Росією – або ж із Радянським Союзом – у любовному екстазі.
Цей величний задум полонив французькі серця. Наші комуністи подумки переносилися до “країни Рад” і мавпували її у своєму громадському та приватному житті. Тепер видно, як потяг до Росії пробивається серед правих. Звідки ж береться ця безкорислива любов до Росії? Про Росію та про її пропаґанду наш великий історик Мішлє 1853 р. писав таке: “Оскільки Росія всім своїм єством, усім своїм життям утілює брехню, то й її зовнішня політика та її зброя проти Європи може бути тільки одна: брехня”. Але ця брехня дала парості, бо вона несе в собі універсальну релігійну принаду, коли “християнську”, коли світську, та релігійну неодмінно. Ось іще слова Мішлє: “Ще вчора вона нам казала: я є християнство, – завтра вона нам скаже: я є соціалізм”. І вона таки ж казала це нам із 1917 до 1989 рр. Сьогодні вона знову випинає вперед свої куполи та хрести. І повсякчас вона вимагає, щоб її любили. У Франції теж є своя “російська партія”.
Із французької переклав Сергій Вакуленко
Немає коментарів:
Дописати коментар