27 вересня 2005 р. в Ялті помер бандурист Олексій Нирко, засновник Музею кобзарського мистецтва Кубані і Криму. Усе це тепер у чужих руках. Я з ним зустрічався за день до смерті. Був він бадьорий. А вночі помер від внутрішньої кровотечі. Вічна пам’ять!
НИРКО Олексій Федорович (1.01.1926, с. Мар’янське Апостолівського району Дніпропетровської області. – 27.09.2005, Ялта)
Історик, бандурист, педагог, краєзнавець, дослідник історії Кубані, зокрема історії кубанського кобзарства; голова Ялтинської “Просвіти” (1988 – 1991), голова кобзарської секції Музично-хорового товариства Криму, заслужений працівник культури України.
Дитячі роки пройшли в с. Нова Січ, куди переїхала родина. Тут пережив Голодомор, під час якого померла його прабабуся Параска Прохорець і прадід Сава Нирко. Тоді ж був арештований його батько – Федір Савич (1903 – 1958). 1938 року батька засудили вдруге – до 5 років позбавлення волі.
До музики Олексія Нирка прилучив січовий стрілець Лука Карамельський.
Закінчивши Львівський культурно-освітній технікум, поступив до Львівської державної консерваторії імені Миколи Лисенка. Та закінчити її не зміг, бо 3 червня 1950 р. був заарештований, а 27 липня засуджений до 10 років “ісправітєльно-трудових работ” і 5 років заслання за “антирадянську діяльність”. Покарання відбував в Молотовській області (“Косьвінлаг”, ОЛП № 8, селище Широкінське). Звільнений 1956 року. Реабілітований.
Кобзарську діяльність почав в 1956 – 1957 рр. в с. Нова Січ та м. Нікополі.
Згодом переїхав до Ялти, де створив Музей кобзарського мистецтва Криму та Кубані (при Ялтинському гуманітарному інституті, 1984), кобзарську бібліотеку. Викладач класів бандури Ялтинської музичної школи та Ялтинського педагогічного училища (тепер Ялтинський гуманітарний ін-т). Створив три капели бандуристок: імені Степана Руданського, “Пролісок” та “Зоряниця” (всім присвоєно звання народних). Виступав із ними у Франції, Угорщині, Польщі, Югославії, Туреччині, Греції, Білорусі, Росії. Створив також п’ять ансамблів. Має низку власних обробок різних творів для бандури. Як бандурист та керівник-диригент капел неодноразово нагороджувався дипломами та медалями.
Дитячі роки пройшли в с. Нова Січ, куди переїхала родина. Тут пережив Голодомор, під час якого померла його прабабуся Параска Прохорець і прадід Сава Нирко. Тоді ж був арештований його батько – Федір Савич (1903 – 1958). 1938 року батька засудили вдруге – до 5 років позбавлення волі.
До музики Олексія Нирка прилучив січовий стрілець Лука Карамельський.
Закінчивши Львівський культурно-освітній технікум, поступив до Львівської державної консерваторії імені Миколи Лисенка. Та закінчити її не зміг, бо 3 червня 1950 р. був заарештований, а 27 липня засуджений до 10 років “ісправітєльно-трудових работ” і 5 років заслання за “антирадянську діяльність”. Покарання відбував в Молотовській області (“Косьвінлаг”, ОЛП № 8, селище Широкінське). Звільнений 1956 року. Реабілітований.
Кобзарську діяльність почав в 1956 – 1957 рр. в с. Нова Січ та м. Нікополі.
Згодом переїхав до Ялти, де створив Музей кобзарського мистецтва Криму та Кубані (при Ялтинському гуманітарному інституті, 1984), кобзарську бібліотеку. Викладач класів бандури Ялтинської музичної школи та Ялтинського педагогічного училища (тепер Ялтинський гуманітарний ін-т). Створив три капели бандуристок: імені Степана Руданського, “Пролісок” та “Зоряниця” (всім присвоєно звання народних). Виступав із ними у Франції, Угорщині, Польщі, Югославії, Туреччині, Греції, Білорусі, Росії. Створив також п’ять ансамблів. Має низку власних обробок різних творів для бандури. Як бандурист та керівник-диригент капел неодноразово нагороджувався дипломами та медалями.
Роман КОВАЛЬ, “Незборима нація”
Немає коментарів:
Дописати коментар