Богдан-Іван Лончина (* 2 січня 1917 - † 27 вересня 1985) - професор-романіст, визначний діяч мирянського руху, громадський діяч, перекладач.
Народився у Львові. Його батькові, о. Василеві Лончині, судилося стати останнім парохом львівського храму святого Миколая перед приходом «других совітів». Його заарештували в 1945 році, проте він не зрікся своєї віри й помер мученицькою смертю 1946 року в Донбасі. Богдан Лончина навчався у Вищому музичному інституті у Львові (у викладачів Д. Старосольської, В. Барвінського) та Львівському університеті (1935–1939). Від 1940 – у Відні, де 1942 в Університеті здобув ступінь доктора романської і англійської філології. Брав участь у студентському житті й католицьких організаціях «Обнова», «Пакс Романа», «Орли», «Січ» (був голової останньої) у Відні. Був референтом студентських справ при Українському Центральному Комітеті. 15 червня 1942 року Провідник Українського Центрального Комітету Володимир Кубійович покликав до життя в окупованому гітлерівцями Львові Об’єднання праці українських студентів (ОПУС), затвердив його правильник та іменував головою доктора Богдана Лончину.
З 1944 на еміґрації. Від 1944 – в Українському центральному комітеті у Кракові. 1945 переїхав до Мюнхена, працював у канцелярії Апостольської візитатури для українців-католиків у Европі, викладав французьку мову й літературу в Українському вільному університеті, іспанську – в Українській вищій економічній школі, французьку й англійську – в Українській греко-католицькій духовній семінарії в Гіршберзі.
Викладав в Українському Католицькому Університеті у Римі, очолював його Філософсько-гуманістичний факультет. Був сподвижником Патріярха Сліпого у його намаганнях розбудувати українську богословську науку. Згодом, живучи у США, Богдан Лончина працював у канцелярії Католицького допомогового комітету втікачам у Стенфорді; у 1949–1959 був викладачем, згодом професором коледжу в Стюбенвілі; від 1959 – доцент, надзвичайний професор романських мов Католицького університету, від 1960 очолював школу українознавства та відділ Українського музичного інституту в Детройті. Голова місцевого відділу НТШ, Крайової управи Українського патріярхального товариства в США, Українського патріярхального світового об’єднання. У 1961 – 1985 був директором Українського музичного інституту в Детройті. Помер і похований у Детройті, шт. Мічиґан.
Дружина Богдана Лончини походила з відомої галицької родини Чайковських і виховувалася в Сокалі на Львівщині. Її дідусь Андрій Чайковський – добре знаний в Україні письменник. Подружжя виховало п'ятеро дітей - трьох синів і двох дочок, Один із синів - владика Гліб (Лончина), єпископ Української Греко-Католицької Церкви, єпарх Єпархії Пресвятої родини з осідком у Лондоні, апостольський візитатор для українців греко-католиків Ірландії. Зростав майбутній владика в українському довкіллі: навчався в парохіяльній школі, а також школі українознавства. 1971 року поїхав до Рима, де в 1975 році вступив до монастиря отців-студитів. На священика його висвятив патріарх Йосиф Сліпий в 1977 році. А 1994-го отець Гліб приїхав в Україну, де продовжив душпастирську працю. Єпископом став у 2002 році. Через рік на прохання синоду єпископів УГКЦ блаженної пам’яті Святіший Отець Іван-Павло II іменував його апостольським візитатором для українців греко-католиків Італії. 2004 року до його, так би мовити, сфери впливу долучилися Ірландія та Іспанія. Окрім цього владика Гліб був єпископом-помічником Верховного Архієпископа Києво-Галицького, а також керівником відділу церковних комісій та відповідальним за монашество. Двоє його братів і дві сестри живуть у США. Одна із сестер, Марія Лончина-Лісовська, після смерти батька очолила Український музичний інститут у Детройті.
Народився у Львові. Його батькові, о. Василеві Лончині, судилося стати останнім парохом львівського храму святого Миколая перед приходом «других совітів». Його заарештували в 1945 році, проте він не зрікся своєї віри й помер мученицькою смертю 1946 року в Донбасі. Богдан Лончина навчався у Вищому музичному інституті у Львові (у викладачів Д. Старосольської, В. Барвінського) та Львівському університеті (1935–1939). Від 1940 – у Відні, де 1942 в Університеті здобув ступінь доктора романської і англійської філології. Брав участь у студентському житті й католицьких організаціях «Обнова», «Пакс Романа», «Орли», «Січ» (був голової останньої) у Відні. Був референтом студентських справ при Українському Центральному Комітеті. 15 червня 1942 року Провідник Українського Центрального Комітету Володимир Кубійович покликав до життя в окупованому гітлерівцями Львові Об’єднання праці українських студентів (ОПУС), затвердив його правильник та іменував головою доктора Богдана Лончину.
З 1944 на еміґрації. Від 1944 – в Українському центральному комітеті у Кракові. 1945 переїхав до Мюнхена, працював у канцелярії Апостольської візитатури для українців-католиків у Европі, викладав французьку мову й літературу в Українському вільному університеті, іспанську – в Українській вищій економічній школі, французьку й англійську – в Українській греко-католицькій духовній семінарії в Гіршберзі.
Викладав в Українському Католицькому Університеті у Римі, очолював його Філософсько-гуманістичний факультет. Був сподвижником Патріярха Сліпого у його намаганнях розбудувати українську богословську науку. Згодом, живучи у США, Богдан Лончина працював у канцелярії Католицького допомогового комітету втікачам у Стенфорді; у 1949–1959 був викладачем, згодом професором коледжу в Стюбенвілі; від 1959 – доцент, надзвичайний професор романських мов Католицького університету, від 1960 очолював школу українознавства та відділ Українського музичного інституту в Детройті. Голова місцевого відділу НТШ, Крайової управи Українського патріярхального товариства в США, Українського патріярхального світового об’єднання. У 1961 – 1985 був директором Українського музичного інституту в Детройті. Помер і похований у Детройті, шт. Мічиґан.
Дружина Богдана Лончини походила з відомої галицької родини Чайковських і виховувалася в Сокалі на Львівщині. Її дідусь Андрій Чайковський – добре знаний в Україні письменник. Подружжя виховало п'ятеро дітей - трьох синів і двох дочок, Один із синів - владика Гліб (Лончина), єпископ Української Греко-Католицької Церкви, єпарх Єпархії Пресвятої родини з осідком у Лондоні, апостольський візитатор для українців греко-католиків Ірландії. Зростав майбутній владика в українському довкіллі: навчався в парохіяльній школі, а також школі українознавства. 1971 року поїхав до Рима, де в 1975 році вступив до монастиря отців-студитів. На священика його висвятив патріарх Йосиф Сліпий в 1977 році. А 1994-го отець Гліб приїхав в Україну, де продовжив душпастирську працю. Єпископом став у 2002 році. Через рік на прохання синоду єпископів УГКЦ блаженної пам’яті Святіший Отець Іван-Павло II іменував його апостольським візитатором для українців греко-католиків Італії. 2004 року до його, так би мовити, сфери впливу долучилися Ірландія та Іспанія. Окрім цього владика Гліб був єпископом-помічником Верховного Архієпископа Києво-Галицького, а також керівником відділу церковних комісій та відповідальним за монашество. Двоє його братів і дві сестри живуть у США. Одна із сестер, Марія Лончина-Лісовська, після смерти батька очолила Український музичний інститут у Детройті.
СЕРЕД "СІЧОВОГО" БРАТСТВА
Анатоль Курдидик
Репортаж зі сходин "Січі" у Відні.
http://zbruc.eu/node/48567
Анатоль Курдидик
Репортаж зі сходин "Січі" у Відні.
http://zbruc.eu/node/48567
ПІСНЯ ПРО МОГО СІДА (Cantar de mio Cid). Із староеспанської мови переклав проф. д-р Богдан І. Лончина. Укр. Катол. унів. ім. св. Климента Папи. – Roma: Universita Cattolica Ucraina, 1972. http://chtyvo.org.ua/…/Lonchyna_Bohdan/Pisnia_pro_moho_Sida/
Немає коментарів:
Дописати коментар