Як писав історик Української Військової Організації Зиновій Книш,
бойовики вважали Юліана Головінського «леґендарним героєм, напівбогом. Багато його не знали, ніколи не бачили на очі, не знали навіть його назвища. Але його рука, його відважний і підприємливий дух давався відчувати на кожному кроці, повітря, здавалося, насичене було його волею і кожен уважав собі за честь працювати під його командою…». Членство УВО та ОУН називало його просто Юльком і додавало, що «є Бог на небі і Юлько на землі».
бойовики вважали Юліана Головінського «леґендарним героєм, напівбогом. Багато його не знали, ніколи не бачили на очі, не знали навіть його назвища. Але його рука, його відважний і підприємливий дух давався відчувати на кожному кроці, повітря, здавалося, насичене було його волею і кожен уважав собі за честь працювати під його командою…». Членство УВО та ОУН називало його просто Юльком і додавало, що «є Бог на небі і Юлько на землі».
Юліан Головінський, видатний діяч національно-визвольної боротьби, командант VI Равської бригади Галицької Армії, член УВО і ОУН з часу їх заснування, крайовий командант УВО, крайовий провідник ОУН.
Народився 1 грудня 1894 року в містечку Радимно біля Перемишля. Навчався в українській гімназії у Львові. Під час Першої світової війни мобілізований до австрійської армії, воював на італійському фронті. Брав участь в українсько-польській війні 1918-19 рр. З лютого 1919 командував Равською (шостою) бригадою УГА, яка відзначилась у серпні 1919 в боях з большевицькими військами під час спільного походу українських армій на Київ. На початку 1920, намагаючись зберегти боєздатність галицьких частин після боїв з денікінцями та епідемії тифу, виступив одним з організаторів ЧУГА, у складі якої очолював 2-гу бригаду. У квітні 1920 Ю.Головінський разом з А.Ерлє і О.Луцівим, виконуючи наказ командувача армією УНР ген. М.Омеляновича-Павленка, став ініціатором переходу ЧУГА на бік українських республіканських військ. Потрапивши в кінці квітня у польський полон, через кілька тижнів утік і перебрався до Праги. Тут у серпні 1920 Ю.Головінський став співзасновником Української військової організації. 1922-24 рр. – бойовий референт, 1924-26 і 1930рр. – Крайовий командант УВО. 1924-26 рр. керував “Летючою бригадою” яка здійснила ряд збройних акцій проти польських державних установ у відповідь на антиукраїнські заходи польського уряду. В жовтні 1926 заарештований польською поліцією, більше року провів у польських слідчих тюрмах. У червні 1930 на Празькій конференції ОУН-УВО призначений Крайовим провідником ОУН на Західноукраїнських землях і Начальним командантом УВО. Життя та діяльність Ю.Головінського були тісно пов'язані з Любачівщиною ще з дитячих років та з часів організації в кінці 1918 – на початку 1919 років Шостої Равської бригади УГА. Другий період життя та діяльності Ю.Головінського, тісно пов'язаний з Любачівщиною – це після його звільнення навесні 1928 з ув'язнення за виправдальним вироком суду присяжних. У цей час Ю.Головінський одружився з вдовою свого друга по визвольних змаганнях Яреми Милославою, переїхав жити до містечка Чесанова неподалік від Любачева, організував автобусне сполучення Чесанів – Любачів – Львів, яке було добрим прикриттям його підпільної діяльності аж до арешту у вересні 1930 року. З 1926 і до смерті у 1928 в Любачеві у своєї родички Катерини Мороз (з дому Лятошинської) жила мати Ю.Головінського, яка переїхала сюди зі Львова після його арешту в жовтні 1926. Тут вона була похована на місцевому цвинтарі, на могилі був пам'ятник з рожевого каменю, але до сьогодні могила не збереглася. 20 вересня 1930 Ю.Головінський був заарештований польською поліцією за доносом провокатора Р.Барановського* у львівській штаб-квартирі УНДО під час переговорів із Л.Макарушкою про тактику українських політичних організацій під час майбутніх виборів до польського парламенту. Після десятиденних жахливих тортур 29 вересня 1930 Ю.Головінського було вивезено залізницею через станцію Великі Глібовичі до м. Бібрки біля Львова на “слідчий експеримент”. Тут 30 вересня на зворотній дорозі з Бібрки до Великих Глібович, прив'язаного до дерева Ю.Головінського холоднокровно розстріляв аґент польської поліції. За офіційною версією польських властей Ю.Головінський був убитий “при спробі втечі”. Поховано Ю.Головінського на цвинтарі Великих Глібович.
В некролозі в часописі «Сурма», що сповідатиме про смерть Головінського згадуватиметься: «Боєвики! Сотник Головінський вів Вас на смерть, але все був у Ваших перших рядах. Ви знаєте це. Ви знаєте, що Він був з Вами рам’я в рам’я в бою; Він із Вами зносив всі злидні; Він із Вами валявся по тюрмах; він ділив з Вами Ваші радощі й смуток; Він був Вашим Командантом і другом…».
Через кілька років після смерті Головінського в тій околиці по справах опинився адвокат Степан Шухевич: «По мене виїхав до залізничної стації якийсь старенький дядько. Коли ми переїжджали коло місця, де був напад на поштовий амбулянс, дядько зняв шапку і побожно три рази перехристився, опісля надів знов шапку на голову, обернувся до мене й, показуючи батогом на те місце на гостинці, сказав:
- От тут замордували нашого Юлька Головінського. Ет!»
Народився 1 грудня 1894 року в містечку Радимно біля Перемишля. Навчався в українській гімназії у Львові. Під час Першої світової війни мобілізований до австрійської армії, воював на італійському фронті. Брав участь в українсько-польській війні 1918-19 рр. З лютого 1919 командував Равською (шостою) бригадою УГА, яка відзначилась у серпні 1919 в боях з большевицькими військами під час спільного походу українських армій на Київ. На початку 1920, намагаючись зберегти боєздатність галицьких частин після боїв з денікінцями та епідемії тифу, виступив одним з організаторів ЧУГА, у складі якої очолював 2-гу бригаду. У квітні 1920 Ю.Головінський разом з А.Ерлє і О.Луцівим, виконуючи наказ командувача армією УНР ген. М.Омеляновича-Павленка, став ініціатором переходу ЧУГА на бік українських республіканських військ. Потрапивши в кінці квітня у польський полон, через кілька тижнів утік і перебрався до Праги. Тут у серпні 1920 Ю.Головінський став співзасновником Української військової організації. 1922-24 рр. – бойовий референт, 1924-26 і 1930рр. – Крайовий командант УВО. 1924-26 рр. керував “Летючою бригадою” яка здійснила ряд збройних акцій проти польських державних установ у відповідь на антиукраїнські заходи польського уряду. В жовтні 1926 заарештований польською поліцією, більше року провів у польських слідчих тюрмах. У червні 1930 на Празькій конференції ОУН-УВО призначений Крайовим провідником ОУН на Західноукраїнських землях і Начальним командантом УВО. Життя та діяльність Ю.Головінського були тісно пов'язані з Любачівщиною ще з дитячих років та з часів організації в кінці 1918 – на початку 1919 років Шостої Равської бригади УГА. Другий період життя та діяльності Ю.Головінського, тісно пов'язаний з Любачівщиною – це після його звільнення навесні 1928 з ув'язнення за виправдальним вироком суду присяжних. У цей час Ю.Головінський одружився з вдовою свого друга по визвольних змаганнях Яреми Милославою, переїхав жити до містечка Чесанова неподалік від Любачева, організував автобусне сполучення Чесанів – Любачів – Львів, яке було добрим прикриттям його підпільної діяльності аж до арешту у вересні 1930 року. З 1926 і до смерті у 1928 в Любачеві у своєї родички Катерини Мороз (з дому Лятошинської) жила мати Ю.Головінського, яка переїхала сюди зі Львова після його арешту в жовтні 1926. Тут вона була похована на місцевому цвинтарі, на могилі був пам'ятник з рожевого каменю, але до сьогодні могила не збереглася. 20 вересня 1930 Ю.Головінський був заарештований польською поліцією за доносом провокатора Р.Барановського* у львівській штаб-квартирі УНДО під час переговорів із Л.Макарушкою про тактику українських політичних організацій під час майбутніх виборів до польського парламенту. Після десятиденних жахливих тортур 29 вересня 1930 Ю.Головінського було вивезено залізницею через станцію Великі Глібовичі до м. Бібрки біля Львова на “слідчий експеримент”. Тут 30 вересня на зворотній дорозі з Бібрки до Великих Глібович, прив'язаного до дерева Ю.Головінського холоднокровно розстріляв аґент польської поліції. За офіційною версією польських властей Ю.Головінський був убитий “при спробі втечі”. Поховано Ю.Головінського на цвинтарі Великих Глібович.
В некролозі в часописі «Сурма», що сповідатиме про смерть Головінського згадуватиметься: «Боєвики! Сотник Головінський вів Вас на смерть, але все був у Ваших перших рядах. Ви знаєте це. Ви знаєте, що Він був з Вами рам’я в рам’я в бою; Він із Вами зносив всі злидні; Він із Вами валявся по тюрмах; він ділив з Вами Ваші радощі й смуток; Він був Вашим Командантом і другом…».
Через кілька років після смерті Головінського в тій околиці по справах опинився адвокат Степан Шухевич: «По мене виїхав до залізничної стації якийсь старенький дядько. Коли ми переїжджали коло місця, де був напад на поштовий амбулянс, дядько зняв шапку і побожно три рази перехристився, опісля надів знов шапку на голову, обернувся до мене й, показуючи батогом на те місце на гостинці, сказав:
- От тут замордували нашого Юлька Головінського. Ет!»
Більше - тут: "ЮЛЬКО" http://incognita.day.kiev.ua/yulko.html
__________________
* Злочин Барановського поповнений на Ю.Головінськім.
Роман Барановський поповнив однак у часі своєї співпраці з поліцією один злочин, який у кожного чоловіка, як би він і не дивився на роботу й політику ОУН, викликати мусить почуття глибокої відрази як до особи Барановського, так і для тих евентуально, які його на цей злочин поштовхнули. Цим злочином була видача в руки поліції Юліяна Головінського, Краєвого Командира ОУН. Злочин цей є не тільки гідний погорди тому, що зістав підло зраджений Краєвий Командир ОУН, але ще більше тому, що Барановський і Головінський були щирими й сердечними приятелями, і що між ними ніколи не було ніяких ані особистих, ані службових непорозумінь, ані прихованої ненависти чи зависти, а тільки приязнь, яка виглядала бути догробовою. Початок цієї великої приязні Романа Барановського до Головінського розпочався в 1928 році по звільненню Головінського з тюрми, судженого за співучасть у вбивстві шкільного куратора Субінського у Львові. Краєвим Командиром УВО був тоді полковник Сушко, а боєвим референтом і співробітником Романа Сушка був Роман Барановський, звільнений з тюрми у 1929 році, в якій перебував за напад на поштову касу. Чомусь групі давніх молодих співробітників Головінського, які з ним працювали перед його арештованням до 19-го жовтня 1926 року не подобався Романові. Сушко (Кіндрат Сич), як краєвий командир УВО. Йому закидали, що він занадто обережний в своїх діях, що він особисто не бере участи в боєвих акціях, що він нездара, трус і т. п. Сушко в дійсності був одним із найбільш визначних військових старшин у визвольній українській війні в роках 1917-1921. Він, як полковник Січових Стрільців, брав участь у кривавих боях з большевиками, які велися на Східній Україні й керував найславнішими боями нашої найновішої історії. Він був відданий УВО душею й тілом, не шукав ні почестей, ні слави, належав до найбільше довірених людей Коновальця, був завжди готовий перебрати найбільше експоновний пост, що зв’язаний був завжди із втратою життя або довголітньою тюрмою. Походив родом із Ременова коло Львова. Так Сушка характеризував В.Мартинець у своїх споминах “Від УВО до ОУН” (стор. 220), який довгі літа знав його особисто й бачив його працю.
Цього воїна без скази група молодиків забажала усунути зі становища Краєвого Командира УВО, а на його місце посадити сотника Головінського. Дехто з незадоволених “підшептував” тихенько, що хто знає, чи Сушко не має зв’язків з польською поліцією ... Це очевидно був нонсенс. Групою незадоволених керував Роман Барановський, боєвий референт Організації, приятель сотника Головінського. Зиновій Книш, добрий знайомий Р.
Барановського, пише про цей заговір у своїх споминах “Дух, що тіло рве до бою” (стор. 108-109), що слідує: “Одного разу, зіткнувшись із Романом Барановським, я довідався від нього речей, від яких волосся могло стати мені дубом на голові. В основному інформація зводилася до того, що теперішній Краєвий Комендант Сушко-Сич особа негодяща, не хоче ступитися зі свого місця й пустити туди Юлька, що є даним думати, що він діє в порозумінні з польською поліцією. Сича треба так чи сяк здемаскувати в той спосіб, щоб пірвати його на вулиці й вивезти за місто, там “взяти його на маґель” (віддати тортурам) і видобути від нього признання. На те призначена хата на відлюдді за містом у напрямі на Жовкву, шофер “свій хлоп” з автом готовий. Пірвати мусимо його, як буде виходити з будинку “Дністра”, куди майже кожного дня заходив він на побачення з д-ром Іваном Рудницьким, тодішнім скарбником у Краєвій Команді. Запитав, чи я готовий занятися переведенням того діла? На мене Сич не має підозріння і мені це найлегше було б зробити. Хоч був я в першій хвилі ошоломлений тими ревеляціями, одначе двох думок у мене не могло бути. Як же ж не повірити “Рибакові”-Барановському, якого я знав від давна і з яким неодно перебув. А ще до того якийсь там Сич, будь він собі й полковник Сушко, важиться стояти на перешкоді Юлькові? Ясно, що схоплю Сича і такі дам йому “фацки” (побої), що рідну маму забуде і виспіває все”.* Злочин Барановського поповнений на Ю.Головінськім.
Роман Барановський поповнив однак у часі своєї співпраці з поліцією один злочин, який у кожного чоловіка, як би він і не дивився на роботу й політику ОУН, викликати мусить почуття глибокої відрази як до особи Барановського, так і для тих евентуально, які його на цей злочин поштовхнули. Цим злочином була видача в руки поліції Юліяна Головінського, Краєвого Командира ОУН. Злочин цей є не тільки гідний погорди тому, що зістав підло зраджений Краєвий Командир ОУН, але ще більше тому, що Барановський і Головінський були щирими й сердечними приятелями, і що між ними ніколи не було ніяких ані особистих, ані службових непорозумінь, ані прихованої ненависти чи зависти, а тільки приязнь, яка виглядала бути догробовою. Початок цієї великої приязні Романа Барановського до Головінського розпочався в 1928 році по звільненню Головінського з тюрми, судженого за співучасть у вбивстві шкільного куратора Субінського у Львові. Краєвим Командиром УВО був тоді полковник Сушко, а боєвим референтом і співробітником Романа Сушка був Роман Барановський, звільнений з тюрми у 1929 році, в якій перебував за напад на поштову касу. Чомусь групі давніх молодих співробітників Головінського, які з ним працювали перед його арештованням до 19-го жовтня 1926 року не подобався Романові. Сушко (Кіндрат Сич), як краєвий командир УВО. Йому закидали, що він занадто обережний в своїх діях, що він особисто не бере участи в боєвих акціях, що він нездара, трус і т. п. Сушко в дійсності був одним із найбільш визначних військових старшин у визвольній українській війні в роках 1917-1921. Він, як полковник Січових Стрільців, брав участь у кривавих боях з большевиками, які велися на Східній Україні й керував найславнішими боями нашої найновішої історії. Він був відданий УВО душею й тілом, не шукав ні почестей, ні слави, належав до найбільше довірених людей Коновальця, був завжди готовий перебрати найбільше експоновний пост, що зв’язаний був завжди із втратою життя або довголітньою тюрмою. Походив родом із Ременова коло Львова. Так Сушка характеризував В.Мартинець у своїх споминах “Від УВО до ОУН” (стор. 220), який довгі літа знав його особисто й бачив його працю.
Цього воїна без скази група молодиків забажала усунути зі становища Краєвого Командира УВО, а на його місце посадити сотника Головінського. Дехто з незадоволених “підшептував” тихенько, що хто знає, чи Сушко не має зв’язків з польською поліцією ... Це очевидно був нонсенс. Групою незадоволених керував Роман Барановський, боєвий референт Організації, приятель сотника Головінського. Зиновій Книш, добрий знайомий Р.
Так описав цю несамовиту історію, намірену Романом Барановським, Зиновій Книш, потенціяльний учасник підлого заговору проти власної Краєвої Команди. На щастя, цей замах на особу полковника Сушка не зістав зреалізований. Саме тоді відбувався в Данціґу з’їзд Начальної Команди УВО, на який виїхав Роман Барановський зі своїм братом. Тому, що Коновалець мав повне довір’я до полковника Сушка, то справа з бунтом зістала занехана. Мимо того Барановський і його товариші дальше збирали “матеріял” проти Сушка. Остаточно Сушко перебув на своїм становищі Краєвого Коменданта ще один рік. З нагоди об’єднання УВО з ОУН Коновалець покликав сотника Головінського на Краєвого Команданта УВО, зглядно ОУН, а в 1929 році Роман Барановський вступив у зв’язок з польською поліцією, як платний конфідент. Дня 20-го вересня 1930 року видав Роман Барановський сотника Головінського польській поліції, яка його вивезла до Бібрки, нібито на конфронтацію в справі нападу на поштовий амбулянс, а по невдалій кофронтації під час повороту на залізничну станцію Бібрка вночі його підступно вбила 30-го вересня 1930 року. Головінський похоронений на кладовищі в Глібовичах.
http://zbruc.eu/node/12646
http://zbruc.eu/node/12646
Немає коментарів:
Дописати коментар