"...Нестерпною є зарозумілість Німеччини, яка використовує мене, щоб відвернути увагу від військових злочинів, учинених німцями, щоб неправдиво проголосити – мовляв, справжніми злочинцями у злочинах нацистів були я, українці та інші європейські сусіди нацистської Німеччини..."
17 березня помер Джон (Іван) Дем'янюк - перший іноземець, якого судили в Німеччині за нацистські злочини.
Колишній радянський солдат, він вимушено пішов працювати на німців - в охорону одного з концтаборів, а потім половину життя спокутував той гріх.
Він не був ні українським націоналістом, ні останнім "нацистським злочинцем Європи", як про це пише європейська преса. В його долі можна прочитати історію його нещасної батьківщини середини ХХ ст. - кожен із варіантів вибору був поганий.
Його судили в США, Ізраїлі та Німеччині. Тільки Україна як держава ніколи не звернула ані найменшої уваги на свого сина...
Більшість свого життя Дем'янюк був американським громадянином (1952-1986 і 2001-2004), але народився він на Вінничині. У віці 22 роки боєць Червоної армії Іван Дем'янюк потрапляє в нацистський полон у Криму, звідти - в табір для військовополонених у Польщі.
Саме там колишній червоноармієць згоджується стати на службу Третьому рейху. Ми не знаємо, що змусило його вибрати цей ганебний шлях.
Навряд чи йдеться про ідеологію: американський історик Тимоті Снайдер у тексті на ІП "В Україні було два Голодомори - радянський і нацистський" стверджує: "Факт колаборації не означає, що люди у цій частині світу є менш принципові... Часто в них не було іншого вибору - або колаборація, або смерть".
В 1951 році Дем'янюк емігрував до США, працював на автомобільному заводі в Огайо. Він отримав американське громадянство, але був його позбавлений у 2004-му.
Дем’янюк провів 8 років (1986-1994) під вартою в Ізраїлі у 80-х роках. У 1988-му його було засуджено до смерті в Ізраїлі за злочини в таборі "Треблінка", але той вирок було скасовано після того, як з’явилися нові докази, які підтвердили причетність до цих злочинів іншої людини.
Джон Дем'янюк під час суду в Ізраїлі
У 2011 році Дем'янюк був засуджений у Німеччині до п'яти років в'язниці за "співучасть у вбивстві" 28 тисяч людей під час служби охоронцем у нацистському таборі смерті Собібор в березні-вересні 1943 року.
Суд також відкинув вимогу адвокатів про те, що має бути подано більше доказів на процесі, який тривав майже півтора роки.
Прокуратура базувала свої обвинувачення на посвідченні, згідно з яким пан Дем’янюк належав до підрозділу СС "Травники", члени якого працювали в таборах охоронцями. Свідків, які б бачили пана Дем’янюка у таборі в ролі охоронця, не було.
Адвокати підсудного твердили, що посвідчення було підробкою КГБ. Але фахівці на процесі визнали документ справжнім.
"Процес над Дем'янюком - спроба поділити провину, - сказала для ІП посол України в Німеччині Наталія Зарудна. - Але при цьому німецька преса не забувала вказувати на невідповідність ситуації: адже в 1950-х в Німеччині було виправдано багатьох солдат та офіцерів, які служили в таборах - якраз із формулюванням, що вони тільки виконували накази. А от щодо Дем'янюка така формула спрацювала тільки частково".
Дем’янюк тоді заперечив обвинування, заявивиши, що його силоміць депортували до Німеччини під час війни. Судова влада Німеччини дозволила людині без громадянства залишитися на свободі до завершення апеляції в його справі.
Але Джон Дем'янюк помер, не дочекавшись рішення апеляції. Він тепер не зможе відповісти.
 ---------------------------
"За дорученням Джона Дем'янюка, ця заява була зачитана німецькою мовою його адвокатом, доктором Ульріхом Бушем, під час публічного судового засідання в Мюнхені 13 квітня 2010 року.
Я вдячний усім людям, які допомагають мені в безнадійному становищі дуже хворого – як у в'язниці, так і в залі суду. Тому я особливо дякую медичному персоналу, який полегшує мої болі і допомагає мені пережити це випробування, яке є для мене катуванням.
Насправді ж я хочу вказати на таке:
1. Німеччина винна в тому, що через її війну на знищення проти Радянського Союзу я втратив свій дім і свою батьківщину.
2. Німеччина винна в тому, що через неї я став військовополоненим.
3. Німеччина винна у створенні таборів для військовополонених, де через цілеспрямоване обмеження харчування я та мільйони інших полонених червоноармійців були засуджені до голодної смерті, і тільки з Божою допомогою я вижив.
4. Німеччина винна в тому, що змусила мене стати рабом німців у таборі для військовополонених.
5. Німеччина винна в розв'язуванні війни, в якій 11 мільйонів моїх земляків-українців були вбиті німцями і ще більше мільйонів – у тому числі моя кохана дружина Віра – були вивезені в Німеччину для примусової праці і рабства.
6. Німеччина винна, що примусила тисячі й сотні тисяч моїх співвітчизників без їхньої згоди стати співучасниками німців у диких планах геноциду євреїв, ромів, циган, слов'ян, українців, поляків і росіян.
Вона зробила це, погрожуючи смертю тим сотням і тисячам, хто не хотів брати в цьому участь і хто був убитий за це німцями. Ба більше, сотні тисяч людей були депортовані і страчені Сталіним або мучилися десятиліттями у сибірському ГУЛАЗі і працювали як раби для комуністів.
7. Німеччина винна в тому, що змусила мене до жалюгідного існування у таборіпереміщених осіб ще роки після війни.
8. Німеччина винна в моїй примусовій депортації до Німеччини на схилі життя у 90 років. І це після 30 років судового переслідування в Ізраїлі, США і Польщі – а також після 10 років ув'язнення, 5 із яких я провів у камері смертників в Ізраїлі.
9. Я звинувачую Німеччину в тому, що вона висунула проти мене фальшиві звинувачення у співучасті в убивстві, і ці звинувачення були подані наприкінці мого життя і сил – в порушення закону про позови до осіб, старших 65 років, і в порушення Європейської конвенції про права людини.
10. Я звинувачую Німеччину в тому, що вона змусила мене животіти більше 9 місяців у тюрмі Штадельгайм – ув'язненого, хоч і не визнаного винним.
11. Я звинувачую Німеччину в тому, що я назавжди втратив мою другу батьківщину – США – без шансу на повернення.
12. Я звинувачую Німеччину в тому, що я назавжди втратив сенс свого життя, свою родину, своє щастя та будь-яку надію на майбутнє.
Щохвилини, щогодини, щодня і щомісяця я почуваюся як військовополонений у Німеччині. Я відчуваю цей процес як продовження моїх страшних спогадів про німців, як продовження невимовної неправди, заподіяної мені німцями. Я знову стаю невинною жертвою німців.
 |
| Оголошення про збір коштів на допомогу захисту Іванові Дем'янюку. Газета "Свобода" (Нью-Джерсі), 1987 |
Мені здається надзвичайно несправедливим, що Німеччина за допомогою цього суду перетворює мене з військовополоненого на військового злочинця.
Нестерпною є зарозумілість Німеччини, яка використовує мене, щоб відвернути увагу від військових злочинів, учинених німцями, щоб ці злочини було забуто і щоб неправдиво проголосити – мовляв, справжніми злочинцями у злочинах наці були я, українці та інші європейські сусіди нацистської Німеччини.
Я вважаю, що цей суд, який провадиться винятково наді мною, іноземцем у таборі Травникиу порушення принципів однакового поводження з німцями-членами СС та безліччю інших німців у Травниках, не має нічого спільного з принципами справедливості і права.
Мені вже доводилося захищати себе в Ізраїлі – від обвинувачень мюнхенського прокурора. В Ізраїлі мене звинувачували в причетності до нацистських злочинів у таборі Собібор.
Верховний суд Ізраїлю визнав, що звинувачення ізраїльських прокурорів не доведені – при винесенні цього вироку враховувалося, що я був заарештований більше, ніж 7,5 років. З них п'ять років я провів у камері смертників.
Я відчуваю несумісним із справедливістю і людяністю, що більше 35 років я був змушений захищати себе як постійно переслідуваний Управлінням спеціальних розслідуваньМіністерства юстиції США і Всесвітнім єврейським конгресом та Центром Симона Візенталя.
Тепер в кінці свого життя і сил, проводиться 30-ий чи 40-ий судовий розгляд тієї ж справи – і в мене немає сил боротися. Я безпомічний проти цієї судової війни, яку тепер в Управління спеціальних розслідувань США перехопила Німеччина.
Моя кохана дружина, Віра Дем'янюк, з якою я прожив у шлюбі 50 років, теж страждала в Німеччині. Саме німці позбавили мою дружину її юності, забравши силоміць у Німеччину для багаторічної примусової праці.
Страждання, яких ми зазнали через німецьку війну на винищення слов'ян, важко описати словами. Чому Німеччина знову і знову вирішує мучити мене і мою родину – є для мене незбагненним."
Немає коментарів:
Дописати коментар