Яким Ярема - психолог, філософ, мовознавець і літературознавець, педагог. Доктор філософії. Дійсний член НТШ. Професор Українського Високого педагогічного інституту в Празі. Сотник УГА.
Народився 23 вересня 1884 року в селі Арламівська Воля Мостиського повіту Галичини. Мати Францішка з дому Чутка — німкеня, народжена у Відні, донька дрібного урядовця, якого доля закинула в Галичину. Батько Яким був родом з Дроздович, працював на залізниці. Старший брат Володимир був суддею в Яворові й Бібрці, пройшов всю українсько-польську війну сотником УГА. Помер на тиф 1919 року в Кам'янці Подільському.
У 1895 році Яким вступив до гімназії в Перемишлі. Батьки віддали хлопця під опіку дядька Олекси Яреми (1855—1930), професора гімназії. Там 1897-го Яким Ярема вперше слухав виступ Івана Франка, який тоді балотувався на виборах до Галицького сейму. Гімназист Яким вчився дуже добре, багато читав, самотужки вивчив французьку мову. 1903-го вступив до Львівського університету, студіював філософію та філологію. Завдяки гарним успіхам, отримав стипендію на продовження навчання в університеті в Ґраці (Австрія). Після закінчення студій здобув право викладати німецьку мову й літературу у середніх школах з українською, польською і німецькою мовами навчання.
Викладав у гімназії в Самборі, в українській гімназії в Тернополі, де брав дієву участь у громадському житті. У грудні 1911 був співорганізатором приїзду Івана Франка, тоді ж знайомиться із Франком, а згодом напише низку праць, присвячених його творчості.
У 1913-му Яким Ярема одружився з Марією-Феліцією Савчек, родом зі Стрия, що вчителювала коло Тернополя. Її батько був управителем маєтку, мати походила зі старого українського роду Горницьких. Дві її сестри були одружені з поетами Василем Пачовським і Петром Карманським.
1914 був мобілізований в австрійську армію. У ранзі лейтенанта артилерії служив у гарнізоні Перемиської фортеці, де в березні 1915 року потрапив у російський полон. Майже два роки перебував у саратовському таборі для військовополонених. Тут вивчив російську й англійську мови. Звідси він разом з однодумцями надсилає вітального листа М. Грушевському, де висловлює готовність служити справі українського державотворення. У листопаді 1917 Ярема повернувся до Києва, вступив до Української Армії. У грудні 1917 — учасник ліквідації большевицького заколоту в Києві.
У 1918 повернувся до Тернополя; призваний до війська, продовжує боротьбу сотником артилерії у лавах Української Галицької Армії. В листопаді 1918 бере участь у встановленні влади ЗУНР у Перемишлі. Згодом керує гарматною батареєю 12-ї Гірської бригади Третього Корпусу УГА. 15 травня 1919 бригада була відтята від головної Армії, яка відступала на схід. Опинившись у горах, бригада перейшла на Закарпаття, щоб обійти фронт і з'єднатися з Армією. Але чехословацькі війська роззброюють і інтернують українські частини, вважаючи їх большевицькими, повіривши брехливій польській пропаганді.
Перебуваючи в таборі інтернованих українських вояків у Німецькому Яблонному, виступив організатором культурно-просвітницької роботи, шкіл, видавцем часописів «Голос табору» та «Український стрілець». Після звільнення й до 1930 року жив і працював у Празі. Тут Яким Ярема був одним із лідерів української еміграції, активним учасником її інституцій: фундатор Соціологічного товариства, вкладник Українського громадянського видавничого фонду, член Українського інституту громадянства. Працював викладачем матуральних курсів. Отримує диплом доктора філософії Карловового Університету. Відтак він - професор, завідувач кафедри педагогічної психології Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, директор української гімназії у Ржевиці.
1930 повернувся до Тернополя. В гімназії "Рідної школи" був вчителем, а згодом членом головної управи РШ, членом старшини «Учительської громади» та повітового союзу осередків РШ (від 1938 — його керівник). Заснував при гуртку "Рідної школи" український краєзнавчий музей — "Подільську музейну збірку".
З 1940 — дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Того ж року переїхав до Львова, працював у Львівському відділі Інституту української літератури і Львівському університеті. Протягом німецької окупації викладає у Політехнічному інституті, працює над великим українсько-німецьким словником.
У матеріальних достатках родина ніколи не жила. Дружина часто була без роботи, а Яким Якимович значну частину своєї платні віддавав на користь "Рідної школи”. Про людяність Якима Яреми може свідчити такий випадок з його пізнішого життя: коли він завідував кафедрою іноземних мов Львівського зооветеринарного інституту і кафедрі зменшили штати, то Яким Ярема сам перейшов на півплатні, щоб не звільнити викладача, який був у скрутному матеріальному становищі. Не легшим було життя "за перших совітів” чи під німецькою окупацією: щоб якось прожити, дружина за німців по неділях їздила на села обмінювати одежу на продукти, а Яким Ярема викладав німецьку мову на Державних технічних фахових курсах, як тоді називався Політехнічний інститут. До того, від совєтської влади треба було приховувати свої попередні публікації, за винятком праць, друкованих до 1914 року, що врятувало його від репресій.
Від серпня 1944 року Яким Ярема почав працювати у відділі Інституту літератури у Львові, який совєтська влада створила на місці Наукового товариства імені Шевченка, але в лютому 1946 року окремі львівські відділи Інституту були ліквідовані, наукових співробітників розігнали, а шістьох "найпідозріліших” вчених - Івана Крип’якевича, Івана Карпинця, Михайла Возняка, Володимира Огоновського, Олену Степанів, Якима Ярему - депортували до Києва на "почесне заслання".
Тож до 1950-го Яким Ярема - старший науковий співробітник Інституту літератури в Києві. Відтак — завідувач кафедри іноземних мов Львівського зооветеринарного інституту.
Помер Яким Ярема у Львові від серцевого нападу 15 грудня 1964 року. Похований на Личаківському цвинтарі.
У 1895 році Яким вступив до гімназії в Перемишлі. Батьки віддали хлопця під опіку дядька Олекси Яреми (1855—1930), професора гімназії. Там 1897-го Яким Ярема вперше слухав виступ Івана Франка, який тоді балотувався на виборах до Галицького сейму. Гімназист Яким вчився дуже добре, багато читав, самотужки вивчив французьку мову. 1903-го вступив до Львівського університету, студіював філософію та філологію. Завдяки гарним успіхам, отримав стипендію на продовження навчання в університеті в Ґраці (Австрія). Після закінчення студій здобув право викладати німецьку мову й літературу у середніх школах з українською, польською і німецькою мовами навчання.
Викладав у гімназії в Самборі, в українській гімназії в Тернополі, де брав дієву участь у громадському житті. У грудні 1911 був співорганізатором приїзду Івана Франка, тоді ж знайомиться із Франком, а згодом напише низку праць, присвячених його творчості.
У 1913-му Яким Ярема одружився з Марією-Феліцією Савчек, родом зі Стрия, що вчителювала коло Тернополя. Її батько був управителем маєтку, мати походила зі старого українського роду Горницьких. Дві її сестри були одружені з поетами Василем Пачовським і Петром Карманським.
1914 був мобілізований в австрійську армію. У ранзі лейтенанта артилерії служив у гарнізоні Перемиської фортеці, де в березні 1915 року потрапив у російський полон. Майже два роки перебував у саратовському таборі для військовополонених. Тут вивчив російську й англійську мови. Звідси він разом з однодумцями надсилає вітального листа М. Грушевському, де висловлює готовність служити справі українського державотворення. У листопаді 1917 Ярема повернувся до Києва, вступив до Української Армії. У грудні 1917 — учасник ліквідації большевицького заколоту в Києві.
У 1918 повернувся до Тернополя; призваний до війська, продовжує боротьбу сотником артилерії у лавах Української Галицької Армії. В листопаді 1918 бере участь у встановленні влади ЗУНР у Перемишлі. Згодом керує гарматною батареєю 12-ї Гірської бригади Третього Корпусу УГА. 15 травня 1919 бригада була відтята від головної Армії, яка відступала на схід. Опинившись у горах, бригада перейшла на Закарпаття, щоб обійти фронт і з'єднатися з Армією. Але чехословацькі війська роззброюють і інтернують українські частини, вважаючи їх большевицькими, повіривши брехливій польській пропаганді.
Перебуваючи в таборі інтернованих українських вояків у Німецькому Яблонному, виступив організатором культурно-просвітницької роботи, шкіл, видавцем часописів «Голос табору» та «Український стрілець». Після звільнення й до 1930 року жив і працював у Празі. Тут Яким Ярема був одним із лідерів української еміграції, активним учасником її інституцій: фундатор Соціологічного товариства, вкладник Українського громадянського видавничого фонду, член Українського інституту громадянства. Працював викладачем матуральних курсів. Отримує диплом доктора філософії Карловового Університету. Відтак він - професор, завідувач кафедри педагогічної психології Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, директор української гімназії у Ржевиці.
1930 повернувся до Тернополя. В гімназії "Рідної школи" був вчителем, а згодом членом головної управи РШ, членом старшини «Учительської громади» та повітового союзу осередків РШ (від 1938 — його керівник). Заснував при гуртку "Рідної школи" український краєзнавчий музей — "Подільську музейну збірку".
З 1940 — дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Того ж року переїхав до Львова, працював у Львівському відділі Інституту української літератури і Львівському університеті. Протягом німецької окупації викладає у Політехнічному інституті, працює над великим українсько-німецьким словником.
У матеріальних достатках родина ніколи не жила. Дружина часто була без роботи, а Яким Якимович значну частину своєї платні віддавав на користь "Рідної школи”. Про людяність Якима Яреми може свідчити такий випадок з його пізнішого життя: коли він завідував кафедрою іноземних мов Львівського зооветеринарного інституту і кафедрі зменшили штати, то Яким Ярема сам перейшов на півплатні, щоб не звільнити викладача, який був у скрутному матеріальному становищі. Не легшим було життя "за перших совітів” чи під німецькою окупацією: щоб якось прожити, дружина за німців по неділях їздила на села обмінювати одежу на продукти, а Яким Ярема викладав німецьку мову на Державних технічних фахових курсах, як тоді називався Політехнічний інститут. До того, від совєтської влади треба було приховувати свої попередні публікації, за винятком праць, друкованих до 1914 року, що врятувало його від репресій.
Від серпня 1944 року Яким Ярема почав працювати у відділі Інституту літератури у Львові, який совєтська влада створила на місці Наукового товариства імені Шевченка, але в лютому 1946 року окремі львівські відділи Інституту були ліквідовані, наукових співробітників розігнали, а шістьох "найпідозріліших” вчених - Івана Крип’якевича, Івана Карпинця, Михайла Возняка, Володимира Огоновського, Олену Степанів, Якима Ярему - депортували до Києва на "почесне заслання".
Тож до 1950-го Яким Ярема - старший науковий співробітник Інституту літератури в Києві. Відтак — завідувач кафедри іноземних мов Львівського зооветеринарного інституту.
Помер Яким Ярема у Львові від серцевого нападу 15 грудня 1964 року. Похований на Личаківському цвинтарі.
Син Якима Якимовича — Степан Ярема (1926—2008), випускник механічного факультету Львівського політехнічного інституту, багатолітній працівник Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка, видатний вчений в галузі механіки руйнування.
Яким Ярема виступав із літературознавчими — «Маркіян Шашкевич як лірик-поет» (1911); «Мойсей» — поема Івана Франка: критична студія» (1912); педагогічними — «Педагогічна психологія» (1928); філософськими — «Вступ до філософії» (1924); «Українська духовність в її культурно-історичних виявах» (1937) розвідками та працями. Упорядкував «Німецько-український словник», «Українсько-німецький словник» (обидва — 1941) і «Російсько-український ветеринарний словник» (1964). З 1948 р. працював над укладанням хронології життя і творчости І. Франка (не закінчена).
Немає коментарів:
Дописати коментар