понеділок, 20 березня 2017 р.

Незалежність радянської УНР

19 березня 1918 року у Катеринославі (нині - Дніпро) закінчився ІІ Всеукраїнський з'їзд рад, на якому було схвалено Брестський мирний договір РСФРР з державами Четверного союзу і проголошено незалежність радянської України.
Ситуація змінилася з прийняттям Центральною Радою IV Універсалу, яким проголошувалася незалежність України. 9 лютого 1918 року Україна, вже як незалежна держава, уклала у Бресті мирну угоду з країнами Четверного союзу. Пояснюючи згодом це рішення, представник УНР Ісаак Мазепа на ІІ Всеукраїнському з'їзді рад у березні того ж року зазначив: «Центральна Ради була вимушена Совітом Народних Комісарів проголосити самостійність і укласти мир. Вона була також вимушена закликати до України німців».ідконтрольна більшовикам радянська УНР була створена 25 грудня 1917 року в Харкові. Під її прапором радянська Росія почала наступ на створену 20 листопада Українську Народну Республікою (УНР) Центральної Ради. Станом на початок 1918 року як справжня, так і сурогатна, тобто радянська УНР декларували своє майбутнє у складі федеративної Росії. Однак радянська УНР визнавала наявну на той час в Петрограді владу керівництвом «не лише Великоросії, але і всієї федеративної Російської Республіки», тоді як УНР Центральної Ради бачила в радянській Росії рівноправного собі суб'єкта майбутньої Російської федерації.
Таким чином, УНР здобула міжнародне визнання раніше за радянську Росію, яка уклала мирний договір з країнами Четверного союзу 3 березня 1918 року. За цим договором Росія зобов'язалася визнати справжню УНР та заключити з нею договір про кордон і щоб убезпечити більшовицьке керівництво від проблем з Німеччиною, радянська УНР була вимушена відмовитися від статусу частини федеративної Росії.
Зробити це було не так вже й просто. Станом на початок березня 1918 на території України існувало кілька радянських об'єднань, які не підпорядковувалися уряду радянської УНР. Як зазначалося в декларації Народного секретаріату (уряду радянської УНР) від 7 березня 1918 року, раніше він не заперечував «проти утворення різних радянських об'єднань, залишаючи вирішення питання про взаємини їх як з крайовою, так і центральною загальнофедеративною Совітською владою до більш відповідного часу». Але далі так тривати не могло. Тому у цій декларації відзначалося, що огляду те, що «об'єднана буржуазія» загрожує «розчавити Робітниче-селянську владу України, притому Україну в кордонах III і IV універсалів, тобто в тому числі і ті частини України, які складають Донську, Донецьку, Кримську та Одеську Совітські Республіки, саме тепер особливо необхідно тісне об'єднання всіх радянських організацій».
Скликаний у Катеринославі ІІ Всеукраїнський з'їзд рад, який розпочав свою роботу 17 березня, мав затвердити зміну політичної лінії. За два дні до початку його роботи ЦК РКП(б) підтвердив, що на нього мають «поїхати товариші з усієї України, в тому числі й з Донецького басейну... Донецький басейн розглядається як частина України». Того ж дня більшовицькі керманичі вирішили створити окрему республіку на Кримському півострові. Українська сторона мала враховувати цю обставину.
ІІ Всеукраїнський з'їзд рад відрився промовою голови ЦВК рад України Юхима Медведіва, після цього пролунав «Заповіт» Тараса Шевченка, слідом за ним - «Інтернаціонал». Незважаючи на те, що відносну більшість мала об'єднана фракція лівих українських та російських есерів, більшовикам вдалося затвердити запропоновані ними резолюції - в нагоді стали ліві українські соціал-демократи, з якими більшість була вже у більшовиків. Це відгалуження УСДРП вже у липні 1918 року стало складовою частиною новоутвореної КП(б)У. У резолюції з'їзду, якою виголошувалася незалежність, прямим текстом йшлося про вимушеність цього кроку: «Тепер мирний договір, який насиллям нав'язується німецьким імперіалізмом Російській Федерації, формально припиняє федеративний зв'язок України з усією Совітською Федерацією. Українська Народна Республіка стає самостійною Совітською Республікою».
Якщо у цьому пункті резолюції йшлося про вихід із «Совітської/Російської федерації», то далі зазначалося, що вже сама Україна стає федерацією: «Трудящі маси України розглядають Українську Совітську Республіку як республіку федеративну, що об'єднує всі радянські об'єднання - вільні міста і республіки, як автономні частини Української Федеративної Совітської Республіки».
Перший уряд Радянської України
Перший уряд Радянської України19 березня 1918 року з'їзд завершив свою роботу - саме з цього дня радянська Україна стала позиціонувати себе як незалежну державу і вже у такій якості наприкінці березня до Москви було відправлено урядову делегацію на чолі з головою Народного секретаріату Миколою Скрипником. Після зустріч делегації радянської УНР з керівництвом РНК Росії, яка відбулася 3 квітня, теза про федеративність незалежної радянської України 4 квітня була повторена у головній компартійній газеті «Правда», де йшлося про проголошення «Української Народної Республіки самостійною федеративною Совітською Республікою».
Згадане в останньому реченні «визнання Совітського Уряду України» не означало визнання незалежності радянської України. У відповідній постанові йшлося про «гаряче вітання» на адресу Народного секретаріату, про «захоплене співчуття» боротьбою українського народу та висловлювалася «непохитна впевненість» в кінцевій перемозі революції, але жодного речення при визнання Росією  незалежності радянської УНР не пролунало. Водночас знову була підтверджена основна назва радянської України - «Українська Народна Республіка»
Згадане в останньому реченні «визнання Совітського Уряду України» не означало визнання незалежності радянської України. У відповідній постанові йшлося про «гаряче вітання» на адресу Народного секретаріату, про «захоплене співчуття» боротьбою українського народу та висловлювалася «непохитна впевненість» в кінцевій перемозі революції, але жодного речення при визнання Росією незалежності радянської УНР не пролунало. Водночас знову була підтверджена основна назва радянської України - «Українська Народна Республіка»
Одразу по завершенню з'їзду в Катеринославі уряд радянської і тепер вже федеративної УНР з огляду на наступ військ УНР і її нових союзників перемістився до Таганрогу. У Таганрозькому окрузі більшість становили українці і тому Микола Скрипник на початку квітня відзначав, що "Таганрог є частиною Української Народної Республіки». Однак через наближення українсько-німецьких військ Народний секретаріат наприкінці квітня 1918 року саморозпустився, і вже колишні урядовці покинули місто. А 1 травня до Таганрогу увійшли війська союзників - УНР та Німеччини.
18 березня 2017 © Геннадій Єфіменко

Немає коментарів:

Дописати коментар