Щоразу, збираючись до Києва, заходжу на смілянський базар і купляю партИку сала, щоб пригостити товариство. Класне сало! В Києві такого не видєлують.
А ось, як я їздив до Києва 35 років тому.
А ось, як я їздив до Києва 35 років тому.
НОРМА
- Мені ковбаси вибийте “Русланівської”.
- Може, “Русанівської”?
- Так, “Русанівської”. Кум пригощав саме цією, а я забув, як називається. Йому сваха колись цілу цурку привозила, а я оце похвалився, що в Київ...
- Скільки ковбаси?
- Та я знаю? Цурку вибивайте. Свашину з’їли за день...
- О, господи! Нате вам цурку.
- Е, мені ще й масла.
- По пів кілограма!
- А сваха казала, що як попросити тихенько...
- Скільки вам масла?
- Три вибивайте.
- Ідіть, нехай важать.
- Зважте мені три кілограми трьома купками.
- Норма - п'ятсот грамів.
- Дівчино, а вас печія від маргарину часто мучить?
- Що-що?
- А те, що мені люди гроші на масло поздавали. Мене летючка зустрічатиме на станції... з гармошкою, а ви мені - норма.
- Це не я придумала.
- Дурний той, хто це придумав, і дурні ті, хто його слухають. Ніби я це масло на базар віднесу або собаку ним годувати буду. Люди просили, розумієте?
А ви, шановні кияни, не штовхайте в спину, бо я одного дядька штовхнув колись, під комбайн. То в оту дудку вилетів... разом із січкою. Бачили в комбайна таку дудку ззаду? Ото ж постійте нишком, поки я з продавцями поговорю. Не думайте, що ковбасу та масло в Києві тільки люблять. Ану, важте мені три кілограми трьома купками, бо я шість разів у черзі стояти, не буду. Якщо вам хочеться норми, то беріть її та дотримуйтесь самі, а мені без норми продавайте, скільки скажу, стільки й продавайте. Воно не пропаде, не бійтеся, поїдять такі ж люди, як і ви. А здебільшого ті, що надої підвищують. А з надоїв, може чули, масло збивають. Отож вони і ждуть, коли я разом із залізяччям усяким привезу їм аж із Києва творіння їхніх рук невтомних.
Еге ж смішно?
Важте швидше, та я бігтиму до поїзда. Відрядження - не екскурсія.
А ви, шановні, пробачте, що я вас комбайном налякав, їй-богу, пожартував. Розумієте, без ковбаси й масла додому хоч не вертайся. Я ж вам казав: летючка на станції зустрічати буде ...з гармошкою.
- Мені ковбаси вибийте “Русланівської”.
- Може, “Русанівської”?
- Так, “Русанівської”. Кум пригощав саме цією, а я забув, як називається. Йому сваха колись цілу цурку привозила, а я оце похвалився, що в Київ...
- Скільки ковбаси?
- Та я знаю? Цурку вибивайте. Свашину з’їли за день...
- О, господи! Нате вам цурку.
- Е, мені ще й масла.
- По пів кілограма!
- А сваха казала, що як попросити тихенько...
- Скільки вам масла?
- Три вибивайте.
- Ідіть, нехай важать.
- Зважте мені три кілограми трьома купками.
- Норма - п'ятсот грамів.
- Дівчино, а вас печія від маргарину часто мучить?
- Що-що?
- А те, що мені люди гроші на масло поздавали. Мене летючка зустрічатиме на станції... з гармошкою, а ви мені - норма.
- Це не я придумала.
- Дурний той, хто це придумав, і дурні ті, хто його слухають. Ніби я це масло на базар віднесу або собаку ним годувати буду. Люди просили, розумієте?
А ви, шановні кияни, не штовхайте в спину, бо я одного дядька штовхнув колись, під комбайн. То в оту дудку вилетів... разом із січкою. Бачили в комбайна таку дудку ззаду? Ото ж постійте нишком, поки я з продавцями поговорю. Не думайте, що ковбасу та масло в Києві тільки люблять. Ану, важте мені три кілограми трьома купками, бо я шість разів у черзі стояти, не буду. Якщо вам хочеться норми, то беріть її та дотримуйтесь самі, а мені без норми продавайте, скільки скажу, стільки й продавайте. Воно не пропаде, не бійтеся, поїдять такі ж люди, як і ви. А здебільшого ті, що надої підвищують. А з надоїв, може чули, масло збивають. Отож вони і ждуть, коли я разом із залізяччям усяким привезу їм аж із Києва творіння їхніх рук невтомних.
Еге ж смішно?
Важте швидше, та я бігтиму до поїзда. Відрядження - не екскурсія.
А ви, шановні, пробачте, що я вас комбайном налякав, їй-богу, пожартував. Розумієте, без ковбаси й масла додому хоч не вертайся. Я ж вам казав: летючка на станції зустрічати буде ...з гармошкою.
1983 р. Володимир Ткаченко
Немає коментарів:
Дописати коментар