“Рожеве марево огорнуло Поділ та поволі здіймалося все вище і вище. І білі мазанки нижнього міста, і сади, і левади, і навіть криниці важко було упізнати, бо світанковий туман, що стелився з дніпровськихх заплав, вже встиг увібрати ніжні барви ранішнього сонця і цієї миті густо вимальовував ними усе, до чого призвичаювалося око божого дня.
Заносило ряскою, очеретом, теплою з ночі водою. Рибалки, які сновигали берегом, та галасливі вгодовані чайки, що обліпили баркаси і не соромлячись циганили річковий харч, були єдиними мешканцями цього ранку, але заклопотані своїм, рожевого дива не помічали. Аж ось звідкілясь згори – ніби з самісінького неба – полинули дзвони, і артільники, як один, повернулися убік критосхилу та перехрестилися на бані Свято-Троїцької…”- писав у книзі “Черкаські місторії” краєзнавець Борис Юхно.
Немає коментарів:
Дописати коментар