ПОКИ НЕ БУДЕМО ЄДНАТИСЬ

                 

                                  Давид Українець

Не минула нас ніч беззорна,
На землицю нашу полягла,
Сіянь її у безодні чорна,
Темноту на себе потягла.

Дурні вітри з верхів подули,
На хмарі нам хмурість занесли,
До очей пил сумний надули
На вирок свій судний повели.

Щодня до пізньої години,
Ішли без волі де кут глухий,
Наклали хліба у торбини,
Насущний чорний і сухий.

Коли же ти природа – мати,
Принесеш ранкову світлу річ
На радість нам почнеш квітчати,
Щоб забути чорну владну ніч.

Даремно будемо страждати,
Даремно будемо звертатись,
Ночей отих нам не здолати,
Поки не будемо єднатись.