Осіння рапсодія

          Віра Носенко

Десь вітер виє в лісі, мов звірина,
У душу непогода смуток сіє,
Ущухнула протоптана стежина,
Мряка по ній іде й… меланхолія.

Затарабанить осінь сніжним градом
По вікнах, що сховались під навіс,
Закрутить листям з яблунь, винограду:
Їх буревій… у далечінь поніс…

Краєчком неба зронить срібло в очі,
Барвистості сипне в уста калини –
Пустує осінь! Перуном гуркоче,
Як в барабани, трахкотять градини.

Бува, руки торкнеться прохолода,
Душу – вуаллю сизі хмари криють…
Присмуток вносить осінь. В непогоду
Можна сидіть і про хороше – мріять…

Шумить крапчастий дощ в опалім листі,
Гнівливий вітер в хмарах кубла в’є.
На струнах срібних осінь падолиста
Рапсодію осінню виграє.