Василь СТАШУК, Житомирська обл.
Савлуки... Поліське село над тихоплинною річкою в калиновій оздобі. На початку дев’ятнадцятого століття тут, за місцевим повір’ям, порядкували два пани — Сава і Лука. Вони жили у злагоді із людом, тож село і назвали на їхню честь.
У ПАМ’ЯТІ савлуківців збереглися імена й інших піклувальників про селянську долю. У роки громадянської війни вони з надією виглядали, радо вітаючи, свого земляка Кириєнка. Він відстоював права селян на землю і волю, за що більшовицька влада оголосила його «бандитом». Старожил Василь Несторович Гузь, зокрема, розказував: коли до них верхи на коні приїжджав Сокіл — так у навколишніх селах називали Кириєнка — люди гуртом ішли до нього на пораду. Запитували і про те, як захиститися від більшовицької неволі. У відповідь чули незмінне: «Тільки шаблею!». Та не судилося. Селян загнали у колгосп, де нащадки легендарного Сокола сповна звідали того «щастя», про яке день у день торочили радіо й газети. Зокрема, його небога Марія Степанівна Маєвська все життя пропрацювала дояркою. А на фермі все тоді робили вручну — і корів доїли, і гній вичищали.
Плекали землю дід Василь і дід Нестор. Кожен із них прожив більш як сто років. Кумували, колисали внуків на колінах. Спочивши вічним сном, один біля одного й поховані. Живе пам’ять у селі і про діда Лося — високого, кремезного, з дужими руками. Воєнна віхола закинула його до Німеччини. Додому, казали, повернувся пішки.
Сьогодні в селі не вистачає таких талановитих майстрів на всі руки, яким був Яків Степанович Гузь. Його прозвали «сотником», бо він і справді опанував мало не сотню сільських професій: був столяром, бондарем, орачем, пічником, садівником... Прищеплені ним яблуні й груші щедро плодоносять і нині. До речі, у селі розповідають про сад, який заклав тут відомий селекціонер Симиренко. Його довелося вирубати, бо кожне деревце тодішня кремлівська влада обкладала податками.
Важко жилося селянам. Однак частенько після трудового дня Андрій Нечипорович Маєвський брав свою гармошку й виходив на вулицю... Линули тоді пісні аж до неба — жінки у селі співали так, що заслухаєшся. Здавна славилося жіноцтво й власними вишивками...
Не кращі зараз часи в Україні, не кращі вони й у Савлуках. Та попри все село відроджується. Ось нещодавно тут не черговий «генделик» відкрили, а музей «Українська хата» з нетлінними народними скарбами. Їх у батьківській хаті зібрали місцеві жителі — Галина і Надія Романчук. У музеї можна побачити все, що розповідає про внутрішній світ поліщуків: ікони, вишиті рушники, домоткані доріжки, одяг... Відкриття музею стало подією, яка вийшла за межі села. Сюди приїхало чимало знаменитих гостей, серед яких — співачка Ніна Матвієнко, директор Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» Петро Гончар. Подивовані гості були в захопленні.
Є надія на відновлення, є... Селяни кажуть, що нарешті у них з’явився господар — засіваються поля, запрацювала олійниця, зводяться нові будівлі. Савлуки відроджуються також у нових людях, у піснях, які лунатимуть, допоки й віку.
Немає коментарів:
Дописати коментар