Козацька "Чайка":історія легенди

Чайка — безпалубний плоскодонний човен запорізьких козаків XVI—XVII ст. у вигляді величезної видовбаної колоди, по бортах обшитої дошками. Довжина – близько 18м, ширина й висота бортів – до 4м. Ззовні бортів для збільшення остійності і плавучості кріпився очеретяний пояс. Човен мав поперечні переборки і лави, щоглу з вітрилом, 10-15 пар весел, носовий і кормовий рулі, уміщав до 70 чоловік. Озброєння – 4-6 фальконетів (гармати калібром 30мм.). На борту був запас зброї та провіанту достатній для тривалих морських походів.

Cаме визначення запорозького козацтва як вільної військової спільноти, як й інших подібних до нього угруповань, вказує на те, що головним напрямом діяльності козаків, їхнім "хлібом" була війна. Цей факт залишив відбиток на всіх галузях життя запорозького товариства і суттєво позначився на стані військової справи у січовиків.

Проте, якщо на суходолі бойові дії запорожців мали як наступальний, так і оборонний характер (це залежало від того, якою була ситуація на Запорожжі та навколо нього), то морські походи козаків являли собою яскравий приклад наступальної стратегії, оскільки спрямовувалися на віддалені від запорозьких території.

Козацьке суднобудування


Зазвичай для походів по водних комунікаціях козакам були необхідні в достатній кількості добре пристосовані плавзасоби. Човни у запорозьких козаків були двох видів – річкові й морські. Річкові використовувалися здебільшого у мирних цілях, для рибальства. Вони вміщували щонайбільше десять осіб. Морські судна називалися чайками (від татарського слова "каїк" – "чаїк" – круглий човен). Саме ці судна мали найбільше військове значення.

Хоча й дотепер у розпорядженні дослідників немає достатньо збережених ні суден цього класу, ні окремих їх фрагментів, існує значна кількість тактико-технічних характеристик чайок у писемних джерелах, зокрема у свідченнях авторів, сучасників козацької доби. Це дає можливість виявити конструктивні особливості та теологію виробництва цих бойових одиниць козацького флоту.

Інструменти для будівництва човна

Конструктивно козацька чайка увібрала в себе досвід суднобудування часів княжої Русі, суднобудування вікінгів, морський досвід країн Середземномор'я. Один із перших авторів, сучасник і військовий спеціаліст італієць Гваньїні у своїй книзі під назвою "Хроніка Європейської Сарматії", що вийшла 1578 р., констатував: "Водою козакам завдати шкоду неможливо, оскільки жодна морська галера чи бот не пройде через Дніпрові пороги. Козаки проходять через них на чайках, опускаючись і піднімаючись на мотузках. Раніше у такий спосіб долали пороги руські події під час походів на Константинополь. Отже, якби не пороги і козаки, то турки давно б заполонили Подніпров'я". Цей автор звертає увагу на морську силу козацтва і доходить висновку про неможливість проникнення турків у Подніпров'я через таку перепону, як пороги Дніпра. Козацькі судна він називає чайками, і це, можливо, є перша письмова згадка про них.

Можна стверджувати, що запорозькі чайки були прологом донських стругів. За конструктивними особливостями та розміра¬ми вони були майже тотожні. Без сумніву, тут відчувався не тільки спільний вплив тенденцій суднобудування, але й особливості спіль¬ного супротивника в особі татар і турків, з якими доводилося мати праву і донцям, і запорожцям.

У конструкції козацьких чайок простежувалися і традиції Київської Русі. Два керма, що встановлювалися на чайках, були відомі у ХІІ ст.

Козацька чайка являла собою міцне, маневрове, швидкохідне парусно-веслове судно класу "ріка-море". Вона виявилася добре пристосованою до морських походів і для боротьби із сильним і добре озброєним флотом Османської імперії як у прибережних водах, так і у відкритому морі.

На будівництві кожної чайки працювало не менше 60 осіб протягом 15 днів. За кілька тижнів на Січі можна було виготовити від 30 до 100 таких човнів. У чайку поміщалося від 50 до 70 козаків з озброєнням та боєприпасами, включаючи артилерію. Сюди ж вантажилося продовольство: сухарі, копчене м'ясо, варене пшоно чи каша, ячмінне борошно, і взагалі все, що було необхідне козакам під час походу.

Умови морських походів

Морські походи запорожців здійснювалися переважно в осінній час, в особливо хмарні дні й темні ночі, перед молодим місяцем. Це давало можливість приховати від неприятеля просування козацьких суден. Козацькі чайки виходили просто з січової гавані і спускалися Дніпром. Флотилія чайок йшла так тісно, що веслярі ледве не зачіпали веслами весла сусідніх кораблів. Стрій флотилії очолювала чайка кошового отамана, на якій був піднятий отаманський стяг. Так козаки допливали до острова Тавані, навпроти якого на правому березі Дніпра стояло турецьке місто Кизикирмен. Турки й татари, коли довідувалися про рух запорожців, вживали проти них відповідних заходів. Зокрема, від Кизикирмена до Тавані вони протягували залізні ланцюги впоперек Дніпра, а від містечка Ослона до тієї ж Тавані в такий самий спосіб перегороджували річку Конку.

Але козаки добре навчилися оминати такі перепони. Користуючись темрявою ночі, вони звалювали в лісі декілька високих дерев, прикріплювали до них залізні ланцюги і у стоячому вигляді пускали їх повз Тавань на ворота, що замикали прохід по Дніпру. Пущені таким чином дерева билися о залізні ланцюги, закріплені поперек Дніпра і Конки, чим давали туркам знати про козацьке просування. У турецькому стані оголошувалася тривога і починалася стрілянина з гармат, але не по чайках, а по деревах, які приймали за високі щогли. Запорожці тим часом спокійно вичікували, заховавшись плавнях біля берега Дніпра вище ланцюгів, до тієї миті, коли в турків закінчаться боєприпаси. Щойно канонада припинялася, козаки кидалися на ланцюги, розривали їх сильним натиском, а потім, користуючись нічною темрявою, продовжували плисти далі. Так само дочекавшись сприятливих для себе погодних умов, запорозькі коза¬ки проходили повз Очаків та Кінбурн, що охоронялися турецьким гарнізонами. Часто вони, щасливо проминувши усі турецькі фор¬пости на Дніпрі, проходили і Дніпровським лиманом, а звідти – у Чорне море. Тут вони оперували в усіх напрямках, досягаючи бе¬регів Криму, а перетнувши Чорне море, – й Туреччини. Під удари запорожців потрапляли Кілія та Ізмаїл, Гьозлов та Кафа і нарешті турецькі міста Стамбул та Синон, Трапезунда та Варна.

"Особливо страшними для турків, – описує морську тактику запорожців Д. І. Яворницький, – були козаки біля морських берегів; захопити козаків тут було майже неможливо, оскільки вони були великими майстрами плавати біля берегів, до того ж якщо вони виходили на берег, спіймати їх було дуже важко; вони вміло ховали свою здобич і дуже швидко затоплювали човни, щоб потім витягти їх з води й розгулювати по морю, турків же козацькі судна зовсім не цікавили, вони на¬магалися лише захопити

Служба на чайці

Служба на чайці, як свідчать очевидці, була вкрай важкою, її екіпаж перебував під палючим сонцем, дощем, на вітрах і хвилях. Веслували переважно у три зміни, а складні обставини вимагали від екіпажу великого психічного та фізичного навантаження.

Навіть за. гарної погоди труднощі не зникали. Екіпаж відчував втому від монотонності довкілля: морської безмежності, шуму води і ритмічної праці весел. Крім цього, в чайці було тісно, що дуже втомлювало негативно впливало на екіпаж, обмежувало рух, що був вкрай необхідний людському організмові. Усі труднощі морського походу враховувалися під час суворого відбору, і козаків, неспроможних витримати службу на чайці, не брали. З метою привчити до труднощів служби у морські походи брали певну кількість молодих людей-молодиків. Нарешті, випробування у плаванні Дніпром та подоланні порогів, про що йшлося вище, також мусили сприяти звиканню козацької молоді до мореплавства.

Як під час суднобудування на Корабельні так і у бойових походах на КОЗАЦЬКІЙ ЧАЙЦІ переважали колективні дії екіпажу; тому на індивідуальність тут не зважали. Успішне виконання бойового завдання екіпажем і флотилією і перемоги козаків на морі ґрунтувалося на взаємозалежності та на колективних зусиллях. Цей колективізм випливав із взаємної довіри, пошани, приязні, фаховості, спільного досвіду, а також із суворої дисципліни. Звідси й за кожен прояв не¬слухняності безумовно карали, а того, хто вживав алкоголь, просто викидали за борт. Крім цього, екіпажеві чайки була притаманна однодумність щодо виконання бойового завдання, взаємопорозуміння, звички гармонійних колективних дій та високий рівень організованості.

Керування чайкою вимагало від старшої особи відчуття руху, вміння окреслювати відстань та інших навичок, необхідних для того, щоб здійснювати командування на морі. Старший мав відзначатися добре розвиненою спостережливістю, увагою, пам'яттю, асоціативністю, вдумливістю, вміти чітко й зрозуміло віддавати розпорядження. Коли командувач виявився слабким та нерішучим, на його місце обирали іншого просто під час походу. Натомість з тим, хто виявлявся боягузом, поводились безпощадно.