пʼятниця, 24 березня 2017 р.

Хто такі Чорні запорожці?


Говоримо про створення та діяльність військового формування армії УНР — Чорних запорожців

У студії Громадського радіо – президент історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль.
Вікторія Єрмолаєва: Хто такі Чорні запорожці?
Роман Коваль: Чорні запорожці – це легендарна кавалерійська частина Армії Української Народної Республіки, яка била білі і червоні московські полки, і в цих боях не мала жодної поразки.
Вікторія Єрмолаєва: А можна детальніше? Ким були ці люди?
Роман Коваль: Детальніше можна прочитати у книжці «Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР». Також лаконічно ця тема висвітлена у книжечці «Чорні перемагають. Спогади про прадідів козацтва 72 бригади». Зараз під Авдіївкою знаходиться 72 бригада, яку вороги, очевидно зі страху перед нею, назвали «чорною». Це прижилося і хлопці самі себе почали називати «чорними». Але ж в історії нашого народу була формація, яка також називалася «чорною» – Чорні запорожці. Однією з моїх задач, які я поставив перед собою, є відновлення духовного зв’язку між поколінням нинішніх лицарів і поколінням їхніх прадідів, які билися з тим самим лютим московським ворогом 100 років тому. Бо я переконаний, що цей духовний зв’язок наповнить наше вояцтво розумінням неперервності визвольної боротьби і бажанням не посоромити славу своїх прадідів. Адже вояки Армії УНР били московську комуну під Дебальцевим, під Горлівкою, виставили їх аж за річку Тихий Айдар, вигнали їх з Криму. Якщо наші прадіди могли це зробити, чому ми не можемо?  
Формація Чорних запорожців спочатку створювалася як полтавська формація в березні-квітні 1918 року. Звичайно, за 2 роки боїв склад формації змінився. Але вона залишилась в історії як формація, створена переважно з полтавських козаків.
Я хочу, щоб ця книжка пробудила нинішніх полтавців, які призабули, якого славного вони є коріння. Адже зараз, як приїжджаєш в Полтаву, бачиш в центрі міста пам’ятник перемозі Петра I над Мазепою, тобто царя Петра I над українцями. Досі цей пам’ятник височіє і нагадує нам про нашу катастрофічну поразку.
Любомир Ференс: Чому «чорні»?
Роман Коваль: Їхній одяг був чорного кольору. Також в них були чорні шлики. Ну і на їхніх чорних шапках був знак – череп з перехрещеними кістками. Тобто це були степові флібустьєри – люди, які не брали в полон ворога, і знали, що їх ніколи не візьмуть в полон. У них на цьому знакові було написано «Перемога або смерть». Вони знали, що вони або виграють, або загинуть.
Вікторія Єрмолаєва: Як ви вивчали історію Чорних запорожців? З яких джерел?
Роман Коваль: З усіх можливих джерел – і архівних, і відкритих. Зараз завдяки інтернету у нас з’явився доступ до унікальних книжок-спогадів. В передмові я цитую Шанковського: «Чорношличники були неперевершеним зразком, прикладом, вартим наслідування. “Оселедці” (так ми називали своїх наддніпрянських бойових друзів з Чорного полку) відзначались особливою відвагою, погордою смерті, вмінням постояти за друзі свої у потребі». А Петра Дяченка він назвав найвизначнішим полководцем новітньої української воєнної історії.
Любомир Ференс: Крім командира Петра Дяченка, зустрічається ім’я його заступника, латвійця Броже Карліса.  Як він взагалі потрапив до Чорних запорожців?
Роман Коваль: Карліс Броже був юнацьким другом Петра Дяченка. Вже під час війни, у 1919 році, у шпиталі для тифозних у Старокостянтинові Петро Дяченко раптом побачив свого товариша, який там лежав у тифозній гарячці. Він його забрав. При полку Карліс одужав, залишився бойовим старшиною і став заступником Петра Дяченка. Це був офіцер високих знань. Але він мав одну проблему: він не говорив українською мовою. А козаки, які прийшли воювати за Україну, не могли змиритися з тим, що ними командує російськомовна людина. Тому в бій під проводом Карліса Броже вони не дуже охоче йшли.
Розповім історію, яка мене страшенно схвилювала. Це було 14 квітня 1920 року, коли Армія УНР під час Першого зимового походу, маючи лише 2-3 набої, мала шаблями і багнетами взяти Вознесенськ, який охороняло 2 червоних бронепотяги, а також гарматні і кулеметні частини. Дяченко в цей час хворів на тиф. І от в бій проти школи червоних командирів повів Карліс Броже. Ця атака була невдалою. Куля потрапила  в чоло козакові Бандурі, якого дуже любили інші козаки. І козаки, деморалізовані смертю свого улюбленця, підійшли до Дяченка і сказали йому: «Батько отамане, – а йому було лише 25 років, –– Бандуру убито». Він наказав привести коня. Хлопці привели коня і посадовили Дяченка в сідло. Він намагався вийняти шаблю з піхов, але був такий слабкий, що навіть цього не зміг зробити. Тоді він підіймає руку і перший, ледь живий, йде в атаку на школу червоних командирів. Козаки це побачили і як шуліки його перегнали. Вони в двох місцях розрізали більшовицьку лаву,  розвернулися і за кілька хвилин 250 московських трупів лягло в степу під Вознесенськом. От що значить повага до командира.
До речі, Петро Дяченко, як це завжди було в Армії УНР, завжди йшов до бою у першій лаві. Як і Петро Болбочан, якому я хочу поставити пам’ятник у Києві. Модель пам’ятника вже зробив скульптор Михайло Горловий.
Вікторія Єрмолаєва: У відкритих джерелах є інформація про те, що Чорні запорожці були єдиним підрозділом Дієвої армії УНР. Інші джерела свідчать про те, що Чорні запорожці були і в інших підрозділах також. Що ви про це знаєте?
Роман Коваль: Їх, як найуспішнішу кінну частину, включали у склад різних формацій і частин. Петро Дяченко у спогадах дорікав вищому керівництву за те, що воно не об’єднало наші кавалерійські частини в  один ударний корпус, який, на його думку, зіграв би переломну роль у визвольній боротьбі, як Кінна армія Будьонного.  
Любомир Ференс: У 2017 році минає сто років з часу Української революції. Чи буде якось відзначатися ця дата? Чи буде якось вшановано зокрема Чорних запорожців?
Роман Коваль: Минув січень і лютий, минає березень, але досі не виконується указ президента України про вшанування героїв з нагоди сторіччя Революції. Тільки позавчора було створено оргкомітет на чолі з прем’єр-міністром. Це свідчить про те, що до 21 березня ніяка робота не велася.
Також мене засмучує те, що через недогляд працівників Національного інституту пам’яті у список дат, які треба вшановувати, не було внесено століття Вільного Козацтва, яке в березні-квітні відновилося на Черкащині. Тому історичний клуб «Холодний яр» взяв цю місію на себе. Ми щойно повернулися з Черкащини, де провели вшанування з нагоди століття Вільного Козацтва. В межах вшанування ми презентували книжку «Чорні перемагають. Спогади про прадідів козацтва 72 бригади». Ми провели вшанування вільних козаків у селі Гусаковому, селі Козацькому, у Звенигородці, у Шполі, у Корсуні. 19 березня ми провели вшанування у Києві. Навіть вшанування пам’яті героїв Холодного яру, яке відбудеться 29-30 квітня, ми вирішили присвятити століттю Української революції і століттю відродження Вільного Козацтва. 

Немає коментарів:

Дописати коментар