вівторок, 22 серпня 2017 р.

Кістяк командування Залізної дивізії УНР, чий прапор пронесуть на параді у День Незалежності, складали черкащани

                                            
У День Незалежності на військовому параді в Києві можна буде бачити прапор Третьої Залізної стрілецької дивізії Армії УНР – єдиний бойовий прапор часів Української Народної Республіки, автентичність якого стовідсотково доведена
1992 року знамено передав незалежній Україні перший Патріарх Всієї України-Руси (УПЦ КП) Мстислав (в миру – Степан Скрипник), який у часи УНР служив у Третій Залізній дивізії. Він був племінником Симона Петлюри, але не сидів у столиці, а воював у Третій Залізній так само, як і рідний брат Головного Отамана – Олександр Петлюра…
Бойовий прапор Третьої Залізної стрілецької дивізії
Звідки ж взялася легендарна Третя Залізна?.. Влітку 1919 року регулярну дивізію українського війська сформовано на основі чотирьох козацьких підрозділів, одним з яких (350 багнетів) командував уродженець Умані, затятий ветеран-рубака російсько-японської і Першої світової війни, полковник, а пізніше генерал-хорунжий УНР Володимир Ольшевський. У першому ж звитяжному бою його підрозділ вибив більшовиків з містечка Шатава, а один з учасників бою пізніше із захопленням говорив про командира-уманчанина так: «під градом куль і гарматним обстрілом він йшов ніби на прогулянці, ні разу навіть злегка не схиливши голови…»
Невдовзі після взяття Шатави дивізійники потужним ударом вибили більшовиків і з Вапнярки та Жмеринки – надзвичайно важливих вузлових залізничних станцій. Власне, саме за ці бої проти червоноармійців Йони Якіра безстрашна дивізія й отримала почесну назву Залізної.
Генерал-хорунжий Володимир Ольшевський
Коли Третя Залізна стрілецька дивізія в числі інших підрозділів брала участь у переможному Першому Зимовому поході Армії УНР, який проліг через усю Черкащину, провідників дорогами й стежками нашого краю вистачало: у  Валентин Трутенко зі Звенигородки ніколи не був трутнем і ледарем. До революції блискуче закінчив кадетський корпус, піхотне юнкерське училище і академію Генштабу. На фронті українізував 12-у російську армію, організував Український військовий з’їзд Західного фронту і привів до Києва Батуринський полк. У часи гетьмана Скоропадського командував підрозділами на Катеринославщині й Черкащині, пізніше підтримав прихід Директорії і повстання проти гетьмана…
У грудні 1919-го за наказом Генштабу він прибув до Залізної дивізії змінити її командира Володимира Ольшевського, який саме захворів на тиф…
До того часу Залізна дивізія, нагадаємо, не знала поразок.”У Залізної дивізії – залізна воля й залізний крок” – таким був девіз цього елітного підрозділу.
Слава ж непереможної лише раз постраждала… через дамську шапочку. Як згадують очевидці, полковник Трутенко на цілих шість годин затримав відступ дивізії з місцевості, де вона була на дуже невигідних позиціях перед денікінцями, що наступали. Чому? Через тиждень мав бути Новий рік і місцевий майстер дошивав замовлену для коханої полковника кокетливу шапочку із білого хутра… Коли ж дивізія зрештою виступила, на похідну колону з усією потужністю вдарила денікінська Кавказька дивізія князя Голіцина. Розбита й розпорошена по степу Залізна дивізія на якийсь час припинила існування. А дамочку в білій шапочці, яка коштувала життя дивізії, бачили на місці поля бою в бричці поруч з тим самим князем Голіциним – чи не агенткою денікінців вона була?..
Пізніше Залізна дивізія відновилася, і до її складу поруч з трьома українськими бригадами навіть увійшов кавалерійський Донський полк, який хотів бачити Кубань у складі України. Оновлена Залізна дивізія продовжувала боротьбу і після окупації українських земель більшовиками – билася проти спільного ворога пліч-о-пліч з польською армією до листопада 1920 року.
У тирядах «залізних», окрім генерал-хорунжого Ольшевського воювало багато інших уродженців Черкащини – зокрема, полковник Сергій Рощицький зі Шполи, підполковник Олекса Макушенко з Лисянки, підполковник Матвій Мельник зі Звенигородського повіту…
У тих же 20-х губиться слід двох командирів дивізійників з Черкащини, полковника з Лисянки Макушенка і підполковника зі Звенигородщини Мельника – про їх подальшу долю нічого не відомо. Уманчанин, генерал-хорунжий Володимир Ольшевський прожив останні роки в польській Познані, а шполянин, полковник Сергій Рощицький – у Варшаві. Полковник Трутенко починав еміграцію з Польщі, а завершив життя за океаном, за тисячі кілометрів від рідної Звенигородки – в екзотичній, але чужій Чилі…
Весь час, поки Україна була під владою Москви,  прапор Третьої Залізної стрілецької дивізії зберігався в українській православній церкві американського міста Нью-Джерсі. 1992 року Владика Мстислав урочисто вручив прапор Незалежній Україні – як ветеран Третьої Залізної він передав прапор з рук у руки тодішньому командувачу Нацгвардії України.
Олександр БРАВАДА

Немає коментарів:

Дописати коментар