середу, 16 серпня 2017 р.

В’ятрович: Поява українських повстанців у таборах ГУЛАГу переломила ситуацію

Незабаром на великі екрани виходить довгоочікувана екранізація роману Андрія Кокотюхи – фільм Червоний. Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович поділився своїми думками про фільм.
Події фільму Червоний розгортаються у 1947 році. Головним героєм є воїн УПА Данило Червоний, який, потрапивши до сталінського табору, знаходить у собі сили протистояти репресіям та піднімає перше повстання.
Картина вже викликала цікавість істориків. Український науковець-історик Володимир В’ятрович також очікує на прем`єру і ще не бачив кінцевого результату екранізації, однак з цікавістю спостерігав за роботою над картиною та є прихильником роману.
– Чи могли описані в фільмі події мати місце в реальності?
– Андрій Кокотюха в своїх романах намагається дотримуватись історичної достовірності. Коли він писав роман Червоний, то консультувався і зі мною, і з іншими істориками. Тож в основі його сюжетів все ж історично достовірні факти. Це стосується і Червоного.
– Чи були приклади табірних повстань у період, описаний у романі?
– Безперечно. Ми не можемо сказати, що є якийсь один історичний персонаж, який точно є прообразом Червоного, бо це певною мірою збірний образ. Але є сам факт того, що поява українських повстанців в таборах ГУЛАГу переломила ситуацію у таборах і призвела до повстань.
Особливо масштабні відбулися у 1953- 1954 роках: це і Воркутинське повстання, і Кенгірське повстання, і Норильське повстання.
Повстання поставили крапку в існуванні імперії ГУЛАГу, тому що після цього табори почали поступово розформовувати, і ГУЛАГ як такий, в принципі, в 1960-х зник.
На мою думку, поява в таборах українських повстанців справила визначальний вплив не лише на самі табори, а й взагалі – на історію Радянського Союзу.
Після цих повстань починається загальна зміна суспільно-політичної ситуації у Радянському Союзі, поступово починається відлига, рівень репресій радянської влади падає.
– Один з героїв фільму – радянський льотчик Віктор Гуров, який зрештою потоваришував  з упівцем Червоним.  Як ви вважаєте, насправді могла б бути така ситуація, коли двоє людей з такими великими політичними розбіжностями могли б якось порозумітися та діяти разом?
– Звичайно. Серед учасників повстань в таборах були, зокрема, і радянські офіцери, які з тих чи інших причин були засуджені. Очевидно, здебільшого з політичних причин. І, очевидно, що це люди, які теж були носіями таких рис, як відчуття власної гідності, прагнення свободи, і це  об’єднувало їх з колишніми повстанцями.
Треба розуміти, що до того часу система ГУЛАГу ефективно працювала через те, що до середини 1940-х табори в основному були наповнені політичними в’язнями, переважно там знаходилися люди творчого характеру – письменники, поети, художники, або якісь випадково засуджені люди.
Наприклад, селяни, які не хотіли вступати до колгоспів. Контролювати таких людей у тюремній системі було набагато легше.
Крім того, тюремна система, відображена в сюжеті Червоного, використовувала кримінальних злочинців супроти тих, хто був засуджений за політичними статтями.
Але коли замість якихось священиків, поетів, художників з’явилися повстанці, які тільки-но вчора тримали в руках зброю і могли за себе постояти та воювати, ситуація почала змінюватись.
Спочатку вона обернулася у справжні війни між кримінальними та політичними в таборах, а потім вже дійшло до того, що політичні почали підіймати повстання вже й проти адміністрації.
– Кому б ви радили подивитися цей фільм?
– Фільми на українську історичну тематику – це надзвичайно важливий спосіб донесення інформації про минуле, і якщо ми говоримо про ту тему, про яку написано в “Червоному”, то це те, що мали б знати усі українці, тому що це маловідома тема, важлива тема, і це є прикладом того, як українці змінювали історію.
– Якою була б реакція росіян, якби цю історію показали в Росії, зокрема – в Кремлі? Чи це могло б якось змінити їх сприйняття ситуації?
– Сумніваюсь, на жаль. Ми повинні розуміти, що живемо у відкритому суспільстві. Це не Радянський Союз, коли був брак інформації. Сучасний росіянин при бажанні може побачити будь що, користуючись інтернетом.
Проблема не в тому, що немає доступу до цієї інформації. Проблема в тому, що для більшості росіян історична правда не є цікавою. Вони задовольняються сучасною російською пропагандою, живуть цими міфами, і саме це небажання є, мабуть, ключовою проблемою, а не брак інформації. Через це якщо б навіть на центральних каналах показали фільм Червоний, я не впевнений, що це якось суттєво змінило б російське суспільство.

Приміром, кілька років тому на російських телеканалах показували дуже важливий фільм про радянські репресії, Катинь Анджея Вайди, і це не змінило загальних масових уявлень про радянську владу.

Немає коментарів:

Дописати коментар