вівторок, 22 серпня 2017 р.

Визволяючи Східну Европу: ідеалізм і прагматизм Збіґнєва Бжезинскі

                                
На «Великій Шахівниці» світової політики Збіґнєв Бжезинскі завжди знаходив місце для Східної Европи. Уродженець Варшави, син польського дипломата, а згодом впливовий американський совєтолог і радник із питань безпеки президента Джимі Картера (1977–1981) не міг сприймати свою першу Батьківщину, як і, зрештою, весь радянський блок, у категоріях залізної логіки Realpolitik. У цьому полягала його фундаментальна незгода з Генрі Кісинджером — прихильником концепції балансу сил і макіявелізму в міжнародній політиці. Опертий на цінностях лібералізму зовнішньополітичний курс та рішучий антикомунізм вирізняли стратегію Бжезинскі з-поміж мейнстриму американських дипломатів та аналітиків. Звинувачення в емоційності й властиво польській русофобії супроводжували Збіґа — як його називали приятелі та колеґи — протягом тривалої академічної і політичної кар’єри. Дипломатичний ґуру та «яструб» Холодної війни помер 26 травня 2017 року, але дискусії про його місце в пантеоні головних теоретиків і практиків американської зовнішньої політики триватимуть не одне десятиліття.

«Університет Холодної війни»

Шлях на вершину американської суспільної ієрархії Бжезинскі розпочав 1950 року. Талановитий хлопець легко потрапив до престижного Гарвардського університету, а завдяки небувалому інтелекту стрімко попрямував сходинками до омріяної академічної кар’єри, а згодом —до політичної діяльности. Польський акцент не став на заваді великим амбіціям: «Університет Холодної війни» відчував гостру потребу в знавцях европейських і радянських справ, тож охоче давав прихисток вихідцям із континенту.
Маґістерську роботу Бжезинскі присвятив російсько-радянському націоналізмові. Він доводив, що СРСР є продовженням Російської імперії, а окремі республіки ввійшли до його складу не добровільно, тож США для перемоги у Холодній війні мають зсередини підтримати пробудження уярмлених націй. У час, коли Україну вважали звичайною провінцією Росії — такою собі «Пенсильванією Радянського Союзу», висновки польського еміґранта багатьом здавалися божевільними. Це не завадило втіленню цієї програми в адміністрації Картера. Завдяки опублікованим у 1950–1960-х роках працям про радянський тоталітаризм Бжезинскі став упізнаваним совєтологом. Сходженню світила американського політичного аналізу допомогла й медійна революція. Висококласна журналістика існувала завжди, однак саме у 1960-х роках відбулася безпрецедентна експансія радіо і телебачення. Бжезинскі став справжньою зіркою етеру: вміння лаконічного і яскравого коментатора міжнародних справ він зумів успішно конвертувати у медійну впізнаваність.
Після захисту дисертації доктор Бжезинскі отримав професорську посаду в Колумбійському університеті, де незабаром очолив Інститут досліджень комунізму. Тоді ж він приєднався до колективу Ради міжнародних відносин, став постійним автором впливового часопису «Foreign Affairs». Глобальне протистояння із СРСР робило знавців «імперії зла» важливою зброєю у широкомасштабному конфлікті з комунізмом. Тісні контакти академічних кіл із дипломатією зіграли визначальну роль у кар’єрі Бжезинскі, який у середині 1960-х років поступово рухався у напрямку stricte політичної діяльности. За президентства Ліндона Джонсона він отримав посаду в Державному департаменті, а 1976 року став радником із питань національної безпеки Джимі Картера. Так розпочалася його чотирирічна пригода у Білому домі.

«Кісинджер Картера»

Призначення Збіґнєва Бжезинскі на таку відповідальну посаду не всім припало до душі. «Як він домовлятиметься з росіянами, якщо має до них таке презирливе і підозріливе ставлення?» — запитував один із впливових представників істеблішменту, натякаючи на польсько-католицькі корені аналітика. Збіґ відповів із властивою йому іронією: «Не вважаю, що походження Генрі Кісинджера [єврейське. — О. А.] унеможливило йому ефективну діяльність на близькосхідному напрямку». 

Немає коментарів:

Дописати коментар