четвер, 24 серпня 2017 р.

СИНЬО-ЖОВТИЙ ПРАПОР: ВІД НАЦІОНАЛЬНОГО ДО ДЕРЖАВНОГО


Основою формування українських державних символів стала історична традиція ще з часів Давньої Русі.


Князь київський Володимир Великий мав власний герб – золотий тризуб на синьому фоні. Прапор Руської землі був переважно червоний із золотим тризубом. Корогва Галицько-Волинського князівства блакитного кольору із золотим левом.

За доби козаччини головні стяги були червоно-малиновими із зображенням архангела Михаїла.  Свої прапори мали полки, сотні, курені. Тут зустрічаються корогви різних кольорів: сині, жовті, зелені, синьо-жовті. У 17 ст. стали популярними , а з 18 ст. уже переважали блакитні полотнища із золотими чи жовтими зображеннями хрестів або інших знаків – небесних світил, зброї, святих. З’явилася нова емблема – козак із самопалом у жовтому щитовому полі на блакитному полотнищі.

Із занепадом Гетьманщини та поділом українських земель між Російською та Австро-Угорською імперіями, зникають українські військові та територіальні прапори.

Утвердження синьо-жовтого поєднання як українських національних кольорів відбулося у 1848 р. Сталося це під час європейської “весни народів”. У червні 1848 року на міській ратуші Львова вперше замайорів жовто-блакитний прапор.
Відтоді прапори в національних кольорах почали використовувати під час проведення Шевченківських та інших свят.

На початку ХХ ст. львівська та київська періодика рясніла дописами щодо  національної української символіки. Кольорова гама не викликала  заперечень. Суперечки точилися стосовно порядку розташування кольорів на прапорі.

25 березня 1917  р. у Петрограді пройшла  20-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді під синьо-жовтими та червоними прапорами.
Українська національна маніфестація на Софійській площі в Києві. 1 квітня 1917 р.

29 березня 1917 р. під час Свята свободи у  Києві, українські солдати йшли окремою колоною під національними прапорами. “Ціле море людських голів навкруги, – описує “Свято свободи” Сергій Єфремов. – І розгорнулась поруч безконечна стрічка людей, що безупинною лавою йшли і йшли протягом цілого дня. Мають корогви на вітрі, голосно лунають нечуті ще слова, гремить бадьора мелодія… Ось блакитно-жовті – сонце і небо – українські прапори. Ось червоні, як гаряча кров, робітницькі знамена. Ось біло-червона лава польських стягів і нечисленна сила інших”.
Маніфестація українців у Хабаровську. 1 травня 1917 р.

31 березня 1917 р. у Чернігові, під час проведення Українських зборів, було встановлено український національний прапор і виконано гімн “Ще не вмерла Україна”.
1 квітня 1917 р. у Києві, з ініціативи Центральної Ради, відбулася понад 100-тисячна маніфестація. На яку люди приходили з портретами Тараса Шевченка та у вишиванках. Тисячі солдат-українців  київського гарнізону несли синьо-жовті знамена з написами: “Вільна Україна”, “Вічна пам'ять борцям за волю”, “Війна до перемоги” тощо.
Українська національна маніфестація на Софійській площі в Києві. 1 квітня 1917 р.

У багатьох містах України (Харкові, Полтаві, Катеринославі) та за її межами  відбулися подібні заходи під українськими прапорами.
Мітинг українських солдатів на Благовіщенській площі в Нижньому Новгороді. 1917 р.

18 травня 1917 р. у Києві розпочав роботу перший Український військовий з’їзд, на який делегація з Петрограду передала синьо-жовтий прапор. На ньому було написане гасло: “Хай живе національно-територіальна автономія”.

Влітку 1917 р. частина кораблів Чорноморського флоту підняла українські прапори.  Вперше це сталося на есмінці “Завидний”. Керівник української ради корабля В. Прокопович ініціював підняття прапора, але командування змусило його спустити.
Український прапор на крейсері “Пам'ять Меркурія”. 25 листопада 1917 р.

27 січня 1918 р. Українська Центральна Рада затвердила тимчасовий закон про флот. Визначався порядок кольорів на прапорі військової флотилії як блакитно-жовтий.

29 квітня 1918 р.  на есмінцях та лінкорах, що базувалися у Севастополі, були підняті українські прапори. Флагманський корабель “Георгій Побідоносець” подав сигнал про підняття прапору над українським Чорноморським флотом. До Києва та німецького штабу надіслано відповідні повідомлення. Зокрема, в телеграмі до Києва зазначалося: “Цього числа Севастопольська фортеця і флот, що перебувають у Севастополі, підняли українські прапори. Командування обійняв контр-адмірал Саблін”. Незабаром німецьке командування від імені Центральної Ради надіслало відповідь на радіограму М.Сабліна, в якій прохали його, як командувача флотом, видати наказ про підняття українських прапорів в Керчі до 8-ої години 30 квітня.
Ілюстративний додаток до наказу ч. 192/44 від 18 липня 1918 р., яким затверджувався ескіз Українського військово-морського прапора.

За гетьмана Павла Скоропадського на блакитно-жовтій основі формувалися різні службові прапори. 16 липня 1918 р. гетьман затвердив військовий прапор Української Держави.

13 листопада 1918 р. Українська Національна Рада у Львові проголосила державним прапором Західноукраїнської Народної республіки синьо-жовтий стяг.

За УНР Директорії також використовувався прапор у синьо-жовтих барвах.
Складання військовими присяги  Директорії УНР. Кам'янець-Подільський. Серпень 1919 р.

Після приходу більшовиків та остаточного приєднання України до СРСР, синьо-жовтий прапор було заборонено.

20 березня 1920 р. ухвалено крайовий синьо-жовтий прапор Підкарпатської Русі (яка увійшла до Чехословаччини). У 1934 р. чехословацька влада заборонила використовувати прапор. На це представництво українців обурилося: “Ми маємо свій прапор…його історія сягає глибоко в минувшину нашого народа, аж на тисячу років назад…прапора уживав наш князь Лаборець, а потім Федір Корятович. …По світовій війні народні ради русинів з огляду на історичні традиції проголосили синьо-жовті барви за барви підкарпатської Русі й нашого руського народу”.
Агітаційна бригада закликає голосувати за Українське національне об'єднанняна на виборах до Сойму Карпатської України . Лютий 1939 р.

15 березня 1939 р. Сейм Карпатської України, що відбувся у Хусті затвердив синьо-жовтий прапор Карпатської України.
Будівля Головної Команди під час проведення ІІ-го крайового з’їзду Організації народної оборони “Карпатська Січ” (ОНОКС) у Хусті. 19 лютого 1939 р.

ОУН та її попередниця Українська військова організація (УВО) у своїй діяльності  використовували національний прапор.

У листопаді 1928 р. до десятої річниці Листопадового чину у Львові над собором св. Юра українські активісти вивісили синьо-жовтий прапор з написом «УВО». Згодом так само вчиняли і ОУНівці, послуговуючись  червоно-чорним та національним прапорами. На початку 1930-х рр. з’явився гімн ОУН, де є слова: «Під синьо-жовтим прапором свободи з’єднаєм весь великий нарід свій».
У квітні 1941 р. Другий Великий Збір ОУН визнав синьо-жовтий прапор національним державним українським прапором.

Влітку 1941 р. націоналістичні та національні прапори майоріли в селах під час проголошення Акта відновлення української держави.
Урочистості з нагоди відновлення Української державності в м. Підгайці Тернопільської обл. 30 червня 1941 р.

14 жовтня 1947 р., коли вперше відзначалося Свято УПА,  Головний осередок пропаганди ОУН зобов’язав підпільників розвісити по населених пунктах синьо-жовті і червоно-чорні з емблемою прапори.
Присягу УПА складає Дмитро Білінчук “Хмара”, приймає Юліан Матвіїв “Недобитий”. Гуцульщина. 1944 р.

«Присягу після вишколу молоді стрільці приймали в Нижньому Березові. Засніжений ліс і недалекі скуті морозами гори були свідками того врочистого дійства. Стрій підтягнутих стрільців утворив чотирикутник. Над головами легенько лопотіли на січневому вітерці блакитно-жовтий і червоно-чорний прапори», - так описував присягу сотні УПА «Дністер» Василь Блясецький.

Протягом  ХХ ст. блакитно-жовтий прапор пройшов шлях народного визнання та юридичного оформлення. Важливі події українського державотворення, боротьби за свободу країни, акції протесту та непокори відбувалися під національним стягом. За комуністичного тоталітарного режиму український прапор був елементом спротиву.

У другій половині ХХ ст. були, хоч і поодинокі, спроби піднести український прапор.

1 травня 1966 р. над будинком Київського інституту народного господарства у Києві (нині КНЕУ) замість червоного прапора зранку височів синьо-жовтий.
Задум тих, хто це зробив полягав у наступному. Будівля розташована біля заводу “Більшовик”. Робітники та студенти зранку будуть формувати колони для першотравневої демонстрації і побачать прапор. Це мало викликати резонанс.
Через дев’ять місяців КГБ вдалося  знайти  хлопців, які вивісили прапор. Це були студент вечірнього відділення наркозу  Георгій Москаленко та робітник Віктор Кукса. Вони отримали 3 та відповідно 2 роки таборів суворого режиму.
Юнаки жили разом у робітничому гуртожитку. Обидва відслужили в армії й працювали на будівництві. Вивісити прапор вирішили на знак протесту проти повільного повернення сталінізму.

22 січня 1973 р. у Чорткові на Тернопільщині Володимир Мармус із вісьмома товаришами вивісили чотири національних прапори.

26 квітня 1989 р. у Львові під українським прапором проходив мітинг пам'яті Чорнобильської трагедії.

22 травня 1989 р. у Києві на закритті Шевченківського свята було піднято національний прапор.

23 березня 1990 р. він з’явився над Тернопільською міськрадою. 3 квітня 1990  р. – над Львівською міськрадою.
Підняття українського прапора на флагштоку перед будівлею мерії Києва. Це полотнище було попередньо освячено у Софійському соборі владикою Володимиром і настоятелем храму Бориса і Гліба Української автокефальної церкви отцем Юрієм. 24 липня 1990 р.

24 липня 1990 р. у Києві блакитно-жовтий прапор був урочисто піднятий над будинком міської ради.

4 вересня 1991 р., після проголошення незалежності України,  національний синьо-жовтий прапор піднято над Верховною Радою України.






За публікаціями А. Гречила, Б. Якимовича, І.Гриценка, В. Кравченка, Я. Файзуліна, В. Мороза підготувала Наталя Слобожаніна.

Немає коментарів:

Дописати коментар