З Росією можна домовлятися тільки в той момент, коли вона балансує над прірвою

І тільки для того, щоб зручніше врізати їй копняка для якнайшвидшого польоту в прірву. Тому що будь-яка домовленість з Росією нікчемна з моменту її підписання.

170315-zsu-3.jpg

Слава Україні!

Російське вторгнення Україна сприйняла з позиції нормальної держави, яка мислить в категоріях міжнародно-правових актів. А всі документи свідчать про те, що агресор не мав ні прав, ні підстав захоплювати нашу територію. Ми довго і нудно вголос читали пункти цих документів, вказуючи на кричуще беззаконня, яке чиниться Москвою. Проте за кордоном багато в кого стало погано зі слухом і вони ніяк не можуть розібрати цього тексту, навіть якщо самі його підписували.

Росія ж пішла ще далі. Вона вимагає від усіх партнерів безумовного виконання укладених договорів, хоча при цьому сама абсолютно не виконує їх положень.

Це сталося тому, що за такі фокуси її ніхто і ніколи не притягав до відповідальності. Росіяни виставляли чергового чуркіна або лаврова, які на очевидні речі відповідали однаково: «доведіть». А поки хтось намагався доводити, вони творили беззаконня в десятки або сотні разів більші.

Вести справи з Росією в цьому ключі не просто нерозумно, а й небезпечно. До цього висновку вже дійшли усі, окрім тих, хто годується з рук Москви. Україна, яка веде війну з Росією, просто зобов’язана змінити цю порочну практику, бо ще Бісмарк справедливо зауважив, що договори з Росією не варті паперу, на якому вони написані.

Противник три роки розповідає про те, що його військ в Україні не було. Коли ми цьому вірили – отримали Крим, а коли перестали вірити – отримали Донбас. Помітивши нашу особливість – відмову від обстрілів житлової забудови – противник тут же поставив у двори свою артилерію і бронетехніку. А коли переконався, що навіть це не змушує нас бити по житлових кварталах – став робити це самостійно, звинувачуючи в цьому нас. Очевидно, ворог не гребує нічим і межі його підлості просто не існує. Як нам діяти в такій ситуації?

Ми часто чуємо формулу про те, що проблема Лугандона не має військового рішення. Отже, залишаються переговори. Але, як ми вже добре знаємо, цей варіант не працює з Росією. Вона ж ніколи не виконує домовленостей, а після того, як їх порушує, висуває на виправдання різні безумні теорії. Хто намагається в них розібратися – просто втрачає час, гроші і життя.

Тому треба розуміти, що Росія буде виконувати обіцянки тільки на межі краху, і то – тимчасово, поки не набереться сил, після чого порушить їх, не моргнувши оком. Ми це добре знаємо. Поляки, литовці, латвійці, естонці і фіни також це підтвердять. З Росією можна домовлятися тільки в той момент, коли вона балансує над прірвою, і тільки для того, щоб зручніше врізати їй копняка для якнайшвидшого польоту в прірву. Всі інші варіанти – не мають сенсу.

Про що ми можемо домовлятися з Росією, якщо кожен з таких договорів закінчувався для України трагедією? Досить згадати, про що домовився з московитами Богдан Хмельницький, і що з цього вийшло. Якщо цього недостатньо, то згадуємо купи папірців, підписаних Україною з більшовиками, і чим це обернулося.

Кажуть, що один раз – це випадковість, два – збіг, а три – закономірність. Ось у 1991 році був підписаний документ, за яким Росія зобов’язалася дотримуватися і поважати Суверенітет України. А за Будапештським меморандумом Росія зобов’язалася навіть гарантувати нашу територіальну цілісність. Що це нам принесло – бачимо прямо зараз.

Тому будь-яка домовленість з Росією – нікчемна з моменту її підписання, бо Росія всю свою історію демонструє стабільну неспроможність домовлятися. Це головна її особливість.

Домовлятися з Росією може або зовсім дурний діяч, або той, хто свідомо тягне час для того, щоб згодом вирішити питання справді дієвими засобами.