ДО ПОЕЗІЇ

  Валентина Кузьменко
Це ти. Це ТИ - прекрсна і лукава.
Це ти. Це ТИ - тебе я розпізнала!..
Сліди від шпичаків - краплини крові -
ти називаєш Квітами Любові?!
Перетворила в пекло мої ночі,
В мисливців за красою - мої очі,
В рабинь невтомних - мої стерплі руки, -
В примарні квіти - тяжкі мої муки!
Все б малювала ти і римувала, -
Нема просвітку, а тобі все МАЛО?!
Ти поневолила і серце моє , й руки, -
Вже посягаєш на моїх онуків?!.

Це ти, це ТИ! - підступна і лукава,
і ні по чім тобі ні гроші, а ні слава.
Це ТИ - жорстока і пркрасна Панна,
без котрої життя - порожнє існування.
У мене кожен День, немов дитина.
У мене кожна ніч, немов перлина.
Серед зими - вкриває цвіт сади -
і все це ТИ!

Все важча ноша,
все крутіша путь...
Не залишай мене -
довіку поруч БУДЬ!..