пʼятниця, 2 червня 2017 р.

10 міфів про УПА: Роман Шухевич служив у військах СС

  Роман Шухевич, листопад 1943 року
Фото: Надано Українським інститутом національної пам’яті
Роман Шухевич, листопад 1943 року
Жодного стосунку до з’єднань СС головний командир УПА Роман Шухевич не мав, а жодних відомостей про його нагородження будь-якими відзнаками Вермахту та Третього Райху немає
10 міфів про УПА. Як було насправді? — спільний проект, мета якого — спростовувати міфи, що існують у колективній пам’яті щодо діяльності Української повстанської армії
Попередні матеріали проекту 10 міфів про УПА читайте тут

Міф 4: Роман Шухевич служив у військах СС

Цитата-міф: Добровольців переодягли в есесівську форму, їхнім командиром призначили «роландівця», майора Побігущого, а одним із сотників — Шухевича, котрому присвоїли звання гауптштурмфюрера СС і нагородили залізним хрестом.
Анатолій Чайковський, «Бандера и Шухевич были агентами гитлеровских спецслужб, и этим все сказано», «Бульвар Гордона», 12 січня 2010 року
Суть міфу
Головний командир УПА Роман Шухевич мав військове звання гауптштурмфюрера СС та отримав з рук Гітлера один або навіть два німецькі Залізні хрести — за участь у каральних операціях проти мирного населення.
Факти стисло
Жодного стосунку до з’єднань СС Роман Шухевич не мав, також не існує жодних відомостей про нагородження Шухевича будь-якими відзнаками Вермахту та Третього Райху.
Факти докладніше
Задовго до початку світового збройного протистояння українські націоналісти розглядали можливість нової великої війни як шансу для збройного виборювання незалежності України.
Українці потребували союзників у творенні національних мілітарних структур. Проте коло союзників у цій справі було дуже обмеженим, оскільки діяльність цих мілітарних з’єднань була спрямована проти країн, між якими було розділено український народ у міжвоєнний період.
В ОУН усвідомлювали, що здобуття незалежності можливе тільки за допомогою армії. А армія потребувала не тільки відважних рядових, а й фахових офіцерів та сучасного озброєння. Усе це могла забезпечити тільки державна машина. А тому треба було знайти союзника, який би погодився допомогти в оснащенні ядра майбутньої армії. Німеччина вважалася цілком підходящим варіантом через наявність спільного противника — Радянського Союзу.
Батальйони Нахтіґаль і Роланд стали результатом угоди ОУН з військовою розвідкою (Абвером) і розглядалися українськими націоналістами як ядро для майбутніх самостійних збройних сил. Вони не мали відношення до структури СС і діяли в оперативному підпорядкуванні Вермахту.
ОУН(б) чудово розуміла, що домовляється з тоталітарною державою, яка переслідує виключно власні інтереси. Щоб не перетворитися на інструмент у чужих руках, лідери ОУН(б) виставили умови — майбутні батальйони мали перебувати під їхнім політичним проводом, підлягаючи німецькій команді тільки у питаннях військової тактики та вишколу. Українські вояки не складали присягу Німеччині. Також ОУН(б) залишила за собою право надавати військові звання бійцям та закладати внутрішню організацію підрозділу. Обидва батальйони готувалися для війни на Східному фронті і в жодному разі не могли бути використані проти західних союзників. ОУН домоглася для бійців Дружин українських націоналістів (ДУН) — як оунівці називали обидва батальйони — права мати капеланів, які стали духовними опікунами солдатів-українців. Одночасно у ДУН була відсутня нацистська агітація.

Роман Шухевич в однострої батальйону Нахтіґаль. Жодних «есесівських» відзнак — рун і черепів — на його формі немає Фото: Надано Українським інститутом національної пам’яті
Роман Шухевич в однострої батальйону Нахтіґаль. Жодних «есесівських» відзнак — рун і черепів — на його формі немає. Фото: Надано Українським інститутом національної пам’яті


Роланд і Нахтіґаль весною 1941 року пройшли вишкіл у Нойгаммері та Зауберсдорфі (Німеччина). 22 червня 1941 року — з перших годин радянсько-німецької війни — Нахтіґаль взяв участь у бойових діях. Командиром Роланда з українського боку був майор Євген Побігущий, командиром Нахтіґалю — сотник Роман Шухевич.
30 червня 1941 року Нахтіґаль опинився у Львові. Тут усі солдати отримали звільнення на тиждень, а його командир зайнявся насущними проблемами. До Львова якраз дісталася група членів ОУН(б) під командуванням Ярослава Стецька, яка мала проголосити у Львові відновлення Української держави. Ця подія відбулася ввечері того ж 30 червня 1941 року.
У серпні 1941-го солдати довідалися про арешт уряду Ярослава Стецька (Українського державного правління), в якому Роман Шухевич обійняв посаду заступника міністра оборони. Вояки батальйону Нахтіґаль висунули вимогу звільнення українських урядовців. 13 серпня бунтівні батальйони зняли з фронту і відправили в тил — у Нойгаммер.
З Нойгаммера було відправлено письмовий меморандум із вимогою звільнити заарештований Провід ОУН(б) та членів Державного правління та повернути батальйон на Східний фронт. Вимоги не виконали, а самі батальйони розформували.
Обидва батальйони восени 1941 року реорганізували в одну частину — 201-й шуцманшафт-батальйон, який формувався на контрактній основі. Після додаткового вишколу цей батальйон відправили у Білорусь для охорони шляхів сполучення. Незважаючи на це, місцева окупаційна влада у Білорусі намагалася схилити Шухевича до участі у стяганні контингентів з селян, але отримали рішучу заперечну відповідь.
1 грудня 1942 року термін дії контракту скінчився, й учасники батальйону відмовилися присягати Адольфові Гітлеру. Батальйон перевезли до Львова, де офіцерів заарештували. Роману Шухевичу вдалося втекти і в листопаді 1943 року він очолив УПА.
Як бачимо, у жодній із частин СС Роман Шухевич не служив. Батальйон Нахтіґаль перебував у підпорядкуванні командування Вермахту. Під час Нюрнберзького процесу питання про участь Нахтіґалю у воєнних злочинах не піднімалося.
Історія про те, що Шухевич нібито отримав Залізний хрест із рук Гітлера, є вигадкою. Її у 2007 році поширив лідер КПУ Петро Симоненко під час засідання Верховної Ради. Насправді, у списку нагороджених Залізними хрестами присутні українці (переважно з дивізії СС Галичина), але Романа Шухевича серед них немає. У 2010 році суд зобов’язав Симоненка: На найближчому з моменту набрання законної сили рішення суду пленарному засіданні Верховної Ради України спростувати поширену ним недостовірну інформацію про Романа Шухевича. Попри це, міф про Залізні хрести Шухевича досі активно експлуатують певні середовища.
Насправді хрестами Шухевича відзначив не Гітлер, а підпільний парламент — Українська головна визвольна рада. Звісно, це були не німецькі, а українські нагороди: Золотий хрест бойової заслуги 1-го класу і Золотий хрест заслуги 1-го класу, присуджені командиру УПА в 1950 році, посмертно.
Автор тексту — Олеся Ісаюк

Немає коментарів:

Дописати коментар