четвер, 22 червня 2017 р.

Ватикан вшанує українського святого Йосафата


25 червня відбудеться загальнонаціональне паломництво з України та діаспори до базиліки святого Петра у Ватикані з нагоди 150-річчя канонізації українського святого священномученика Йосафата Кунцевича архієпископа Полоцького, засновника Ордену Василіан (ЧСВВ).
Напередодні, 24 червня, у протокафедральному соборі Святої Марії в Римі Глава Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ), Верховний архієпископ Святослав вечірнім богослужінням розпочне молитовні заходи, присвячені цій події. Наступного дня з цієї нагоди він очолить літургію на головному престолі святого Петра в Апостольській столиці.
Кунцевич був вихованцем професорів Віленської академії Товариства Ісуса Валентима Ґрози-Ковальського та Яна Ґружевського. У 24 роки вступив до віленського василіанського монастиря, де під проводом Йосифа Велямина Рутського та єзуїтських викладачів Віленської академії здобув освіту. Завдяки надзвичайним здібностям та яскравому ораторському таланту, як проповідник, навернув до унії надзвичайно багато вірних у Вільно. Вже за десять років Йосафат став архімандритом монастиря Святої Трійці. Цьому сприяла та обставина, що його вчитель – Йосиф Рутський – став у 1613 році митрополитом Київським, Галицьким та всієї Руси.
Зважаючи на непересічний проповідницький талант свого учня, Йосиф Рутський 1614 року взяв його з собою до Києва. Там, завдяки своїм проповідям, Кунцевич здобув неабияку прихильність місцевої руської шляхти. Невдовзі ця прихильність матеріалізувалася у щедрі дари та пожертви на заснування шкіл, монастирів, церков. Київський період його життя, 1614–1617 роки, виявився для молодого проповідника хоча й нетривалим, проте вельми плідним – як для нього, так і для Церкви. За зразком Ордену єзуїтів розрізнені по київській митрополії василіанські монастирі були централізовані в один монаший чин. Освіта до того малописьменних монахів-василіан стала однією з головних турбот Ордену. В наступні століття василіани віддячили єзуїтам за їхнє наставництво та піклування і перебрали на себе керівництво їхніми численними школами, колегіумами, гімназіями та академіями у Речі Посполитій після заборони діяльності Товариства Ісуса в Європі.
Наприкінці 1617 року Кунцевича призначають єпископом до Вітебська, а наступного року він стає Полоцьким архієпископом. Головними напрямами його діяльності стали ремонт та відновлення храмів, відкриття парафіяльних шкіл та «люстрація» місцевого кліру. Як відомо, на руських землях Великого князівства Литовського парохи та владики тих часів не відзначалися великою побожністю, смиренням та іншими християнськими чеснотами. Богослужіння, вуличні та поховальні процесії часто завершувалися бійками і стріляниною. Майже всі вірні були покозачені та озброєні. Пастирі мало переймалися християнським милосердям та справедливістю у боротьбі за свої права, надаючи перевагу якщо не силовому протистоянню, то світському, у судах. Кликати один одного до суду, писати у міські книги скарг, сваритися через найменші дрібниці там і тоді було улюбленою розвагою. Якщо це не допомагало, то сторони протистоянь зверталися до короля, князів, магнатів чи… козацтва.
Від 1620 року Йосафат Кунцевич починає боротися із впливом у краї православного архієпископа Мелетія Смотрицького, що його висвятив Єрусалимський Патріарх Феофан, прямуючи до Москви. На цій дорозі патріарха зустрів гетьман війська Запорізького Петро Конашевич-Сагайдачний. Він звернувся до нього з проханням висвятити митрополита та єпископів, бо всі вищі достойники Руської Церкви були вже під омофором Папи. Отак, через Патріарха Єрусалимського та гетьмана війська Запорізького ми втратили тоді наші європейські перспективи…
В усій цій тогочасній інтризі є декілька світських моментів. Патріарха Феофана, як і всіх греків, Кунцевич та інші достойники Руської Церкви вважали турецькими шпигунами, а підкорення їм – зрадою християнській справі боротьби з турками. Крім того, Полоцьк не так давно був визволений від московського панування, а в ділах та проповідях противників унії тодішній істеблішмент Русі бачив московську руку. Адже до появи Смотрицького у Полоцькій Архієпархії владу Кунцевича визнавали всі, і проблем у своєму служінні він не мав… Чи не правда, дуже сучасна історія?
Протистояння архієпископів призвело до вбивства Йосафата 12 листопада 1623 року у Вітебську. Напередодні Кунцевич поїхав проповідувати туди без охорони і з надією лише на слово Боже. Втім, відомо, що від’їжджаючи вгамовувати пристрасті у Вітебську, він наказав приготувати йому в Полоцьку труну… Цікаво, що за півтора року по його смерті сам Мелетій Смотрицький, після подорожі до Константинополя, Палестини та Єгипту, пристав на унію із Папою Римським. Можливо, свою роль у цьому відіграло не лише враження від тієї подорожі, а й єзуїтське виховання. Адже він, як і Йосафат Кунцевич, мали єдину alma mater – Віленську академію єзуїтів.
Вбитого у боротьбі з ним Йосафата Кунцевича було канонізовано у 1867 році Папою Пієм IX. Папа Римський Іван Павло II назвав св. Йосафата “апостолом єднання”.
                                         
  Олександр Коваленко

Немає коментарів:

Дописати коментар