субота, 12 серпня 2017 р.

Перший українець у космосі – 55 років


Леонід Каденюк відомий усім як перший космонавт незалежної України. Але історично першим українцем у космосі став інший наш співвітчизник – Павло Попович, який здійснив політ рівно 55 років тому.
Павло Романович Попович народився 5 жовтня 1930 року в Узині, що на Білоцерківщині. Закінчив ремісниче училище у Білій Церкві, Магнітогорський індустріальний технікум профтехрезервів і Магнітогорський аероклуб, Качинське військово-авіаційне училище, Військово-повітряну інженерну академію імені Жуковського в Москві. Служив у стройових частинах військово-повітряних сил. 7 березня 1960 року після прискіпливого відбору його зарахували до першого загону космонавтів СРСР. Із майже 3500 кандидатів туди прийняли тільки 20 чоловіків.
Пройшовши інтенсивну підготовку в загоні, Попович на “відмінно” склав іспит для польоту в космос. Найвищу оцінку тоді отримали четверо космонавтів. Але першим, як відомо, полетів росіянин – Юрій Гагарін. Росіянином був також Герман Титов, але йому не пощастило з ім’ям, яке вважали не зовсім “вдалим” як для першого космонавта “країни робітників і селян”, тому він полетів другим. І тільки через рік після Титова настала черга Андріяна Ніколаєва (чуваш) і Павла Поповича (українець). Серед тих, хто наполягав саме на такій послідовності польотів у космос, був конструктор космічних кораблів Сергій Корольов: “Першими полетять Гагарін і Титов, а ви, хлопці, уособлюватимете дружбу народів – українець і чуваш”.
11 серпня 1962 року на кораблі “Восток-3” із космодрому Байконур стартував Ніколаєв (позивний “Сокол”). Через добу, 12 серпня, – Попович на “Восток-4” (позивний “Беркут”). Українець став четвертим космонавтом Радянського Союзу і загалом восьмою людиною у світі, яка здійснила політ у космос.
До того ж це був перший у світі груповий політ двох пілотованих кораблів і перший кількадобовий політ в історії космонавтики. Попович і Ніколаєв провели перші експерименти з радіозв’язку між своїми кораблями в космосі, зближувалися на відстань 5–6 км і фотографували кораблі одне одного, виконали низку науково-технічних і медично-біологічних експериментів. Українець здійснював орієнтацію корабля в просторі за допомогою системи ручного управління (Гагарін, наприклад, в управління “Востоком-1” не втручався, його політ відбувався в автоматичному режимі).
На орбіті Павло Попович заспівав відому пісню на слова українського поета-романтика XIX століття Михайла Петренка “Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…”. Уперше мелодійна українська мова лунала у космосі! Як згадував Попович: “Пісню я дещо перефразував: “…ось я сокіл, і ось я літаю!”.
Оповідаючи про свої враження від космосу, Павло Романович зазначав: “Коли літав, згадував Україну, мій рідний Узин, тополі край дороги, верби над Россю, дім, в якому виріс, рідних, друзів. І так закортіло додому…”.
Перший космічний політ українця тривав 2 доби 22 години 57 хвилин. Після його завершення космонавтові присвоїли звання Героя Радянського Союзу, а Демократична Республіка В’єтнам вшанувала його званням Героя Праці. Поповичу організували урочисті зустрічі в Москві, Києві, Узині. Доповідаючи Хрущову про політ, він сказав рідною мовою: “Я перший радянський космонавт з України!”.
Удруге Попович був у космосі з 3 по 19 липня 1974 року як командир екіпажу космічного корабля “Союз-14”. Здійснив стикування з науковою станцією “Салют-3”, що знаходилася на орбіті. Досліджував геолого-морфологічні об’єкти земної поверхні, атмосферні утворення і явища, фізичні характеристики космічного простору, виконував медично-біологічні дослідження з вивчення впливу чинників космічного польоту на організм людини і визначення раціональних режимів роботи на борту станції. За цей політ, що тривав 15 діб 17 годин 30 хвилин і 28 секунд, його нагородили другою “Золотою Зіркою” Героя Радянського Союзу.
Попри те, що Попович був членом комуністичної партії ще з 1957 року, він заявляв, що польоти у космос зміцнили його релігійне світосприйняття: “Я хрещений, тож перебування у космосі тільки посилило мою віру в Бога. Ми мали змогу на власні очі побачити макрокосм. Коли звідти дивишся на Землю, вона видається маленькою цяточкою і ти усвідомлюєш, як далеко відірвався від неї… Відчуття твоєї мізерності й величі навколишнього простору переконують: щось тут та є! А що – не знаю. Одні називають його Богом, інші – центром світостворення, треті – небесним розумом. Головне, що існує вища за нас сила, незбагненна і величніша. Тож Бог є, Він усе бачить, і те, що відбувається на Землі, то з Його волі, бо ми забули Його та перестали шанувати”.
1976 року Попович отримав звання генерал-майора авіації. Написав низку автобіографічних книг (“Вылетаю утром”, “Не могло быть иначе!”, “Испытания космосом и Землей” та ін.). Після краху СРСР очолював Академію енергоінформаційних наук, Уфологічну асоціацію СНД, Український союз космонавтів. До кінця життя пишався своїм українським походженням і тією честю, яка випала на його долю. Так, 2001 року в інтерв’ю українському журналу “Авиация и Время” він сказав: “Якщо уважно проаналізувати, космонавтика походить з України. Лишень подивіться: Кибальчич, Кондратюк, Корольов, Челомей, Янгель, Глушко… Українці зробили величезний внесок у розвиток світової космонавтики. І я українець, до того ж перший український космонавт, і я пишаюся цим”.
Павло Романович відійшов у засвіти 30 вересня 2009 року у селищі Гурзуф (Автономна Республіка Крим). Похований на Троєкурівському цвинтарі в Москві.

Немає коментарів:

Дописати коментар