пʼятниця, 16 червня 2017 р.

«Я об’ївся цивілізації», — життя Скіфа до і після «зустрічі» з Трахтемировом

DSC02475
Бути на території державного історико-культурного заповідника «Трахтемирів» і не завітати до єдиного жителя села — неправильно. Отож, після огляду козацького кладовища XVII століття ідемо провідувати Петрика Олега Георгійовича на прізвисько «Скіф». Але вдома його не застаємо…
DSC02468
Зателефонувавши до нього, дізнаємось, що він пішов купатися в річці, але пообіцяв, що відразу прийде. Згодом Олег Георгійович прийшов разом зі своїми вірними друзями — собаками породи левретка, які супроводжують його скрізь. Та відразу ж сказав, що гості у нього із самого ранку. Ось нещодавно журналістів провів, а тут знову. І так майже щодня. Чоловік гостинно запросив до хати, а ми відразу заходилися розпитувати про його життя.
DSC02461
Олег Георгійович не хотів згадувати минуле — життя до того, як осів у Трахтемирові, та все ж дещо розповів:
- Народився я в Ташкенті (Узбекистан). Батьки жили спочатку у Середній Азії, потім у Сибіру. Тому як людина я склався там. Школу закінчував у місті Ангарськ, що за 4 кілометри від Іркутська (Росія). Школа була незвична – виховували мене колишні політичні в’язні. У Київ я приїжджав до Некрасова і це був єдиний дім, де я міг почуватись у безпеці.
Що ж сталося у рідному місті, з якого довелося тікати, чоловік не розповідає. Проте нам все-таки вдається випитати ще щось про життя дивака до Трахтемирова. У Києві Олег Георгійович жив у письменника Віктора Некрасова.
- Його дім — це був мій дім, — згадує чоловік. — Він (Некрасов – ред.) був моїм прийомним батьком. Після того, як він поїхав, я повинен або залишатись, або теж їхати. Я залишився. Тоді у мене було велике кохання, вигадане мною повністю.
Тоді ж Олег Георгійович намагався у Києві робити молодіжний театр:
- Ну і розбився я об цей театр — я був першим, кого викинули звідти.
Розчарувавшись в людях, чоловік намагався робити театр з тваринами, тому почав працювати у зоопарку:
- Але згодом всіх моїх звірів продали, тому що вони стали привабливими. При цьому вони були державними, не моїми. І тоді я сказав «вистачить!».
Після чергової невдачі Олег Петрик зайнявся власним театром – поетичним.
- Починав я із трьома актрисами. Вистави показували у Києві, Санкт-Петербурзі та Москві. Я робив його із віршів, ставив власні п’єси. І, власне, закінчилось все ось так: я вирішив приїхати сюди. Тут у мене теж була ідея театру, і вона не зовсім померла. Але мені вже 70-й рік іде, тому потрібно, щоб молоді люди цим займалися, — говорить Скіф.
Вищої освіти чоловік не має. Олег Петрик розповів, що вступав у декілька інститутів, але далі першого курсу справа не просувалася. Із Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого пішов відразу, хоч і вступив туди без проблем.
- А взагалі я гуманітарій. В юності писав вірші і досить успішно публікувався. Я писав такі вірші, за які можна було легко сісти за грати, — зізнається він.
Продекламувати що-небудь чи хоча б показати вірші Олег Георгійович навідріз відмовився, адже знову нагадав, що не любить згадувати минуле, від якого давно відмовився.
DSC02483
Олег Петрик ніразу не пожалів про те, що проміняв Київ на Трахтемирів.
- Я уже об’ївся цивілізації, — говорить Скіф.
Запитуємо причину того, чого так кардинально він вирішив змінити своє життя:
- Справа в тому, що я не міняв життя. Я яким був, таким і залишився. Із 17 років я свідомий противник будь-якої влади. Я анархіст. І плюс до цього, пощастило чи ні, але я виховувався відсидівшими анархокомуністами в Сибіру. Цивілізація і місто для мене завжди були екзотикою, і я постійно, рано чи пізно, все одно опинявся в природі. Мене із міста «виживали». У мене не було навіть паспорта, тому я не мав права жити навіть в районі. Так було до 1973 року.
- Чому сюди?
- Ми не питаємо, чому сюди. Куди Творець нас приводить, там ми і залишаємось.
DSC02481
- Як вас Творець сюди привів?
- Тут знімали фільм про те, як погубили Дніпро. Я приїхав допомогти та подивитися, що вони тут роблять. Робоча назва фільму була «Ой, Дніпро, Дніпро», а вийшов як «Сон». Вам цікаво буде його подивитись: там показані останні жителі Трахтемирова. Але цього фільму немає в інтернеті, тільки у мене.
Землі Трахтемирова відразу захопили чоловіка.
- Я відразу зрозумів, куди я потрапив. Коли я вперше опинився тут, я відчув цей запах і зрозумів, що тут панує та ж сила, де відчуваєш присутність великого, сильного, вищого і безкінечно доброго для мене. Я звідси вже не міг піти. А потім ще й ця хата. Я її теж відчув. Потім до мене приїхали мої друзі, з якими ми створювали музей у Пирогово. Вони знайшли під цією хатою козацьку, а також древньо-руське житло. Люди у давнину жили не де попало чи де їм заманеться, а де визначив Творець. А якщо жити, то треба служити. Люди діляться на тих, хто хоче використати все, що навколо них, а інші знаходять те, заради чого варто жити і служити, — говорить він.
У своєму «попередньому» житті Олег мав проблеми зі здоров’ям. За його словами, лікарі казали, що хвороб вистачить на столітнього старця.
- Одну легеню відрізали, надрізана інша легеня. Туберкульоз проти моєї хвороби — лушпиння від насіння, — розповідає Олег Петрик. — А я тут якось живу, можу і в снігу ночувати, переслідуючи пораненого кабана. Так що все нормально.
DSC02473
Окрім відмови від цивілізації Олег Петрик відмовився і від сімейного життя.
- Але про мене не цікаво. Я давно відмовився від всього, — знову нагадує Петрик. — Тут я з 1988 року. Наступного року буде рівно 30 як я тут, тому будемо святкувати і моє 70-річчя, і 30-річчя. Тому краще про Святилище говорити. Це земля, у якій жили волхви. Це земля, звідки пішла Русь ще до Києва.
До відома, Святилищем Олег Петрик називає територію в заповіднику, яке знаходиться усередині обвалованої зони, час створення якої невідомий, але ці вали старші за 10 тисяч років, що підтверджувалось ще за радянських часів дослідженнями істориків та геологів.
DSC02502
Скіф впевнений, що ця земля має особливу енергетичну властивість.
- Вона вціліла при радянській владі. Уціліє і зараз. Ця земля – основне святилище Київської Русі. Як на нього не кидайтесь, нічого не вийде. Ця земля вічна, — вважає Олег Георгійович.
Завідувачка наукового відділу заповідника «Трахтемирів» Ірина Воропай розповіла, що Скіф вніс велику частку у відстоюванні трахтемирівської землі, тому всі його тут цінують та люблять.
Крім відстоювання свого місця у Трахтемирові Олег Петрик «виховував» і туристів, забороняючи їм смітити, розпалювати багаття.
- Ну не можна. Я їм кажу: ви в храмі. А вони кажуть: «це ж для вас храм, а для нас ні». Якщо для когось храм, то вже не можна. Ви ніколи ні в що вірити не будете, якщо не поважаєте інші віросповідання, — розповідає чоловік. — Але я в якійсь мірі навчив людей вести себе пристойно на цій землі.
DSC02478
Наостанок запитуємо, звідки з’явилось прізвисько «Скіф». Олег Георгійович розповів нам кумедне походження цієї назви:
- Коли я сюди потрапив, я розважався. У мене був повний скіфський костюм, кіношний варіант, тільки справжній. І я в такому вигляді ходив тут, показувався туристам. Ось так з’явилась легенда про появу скіфа. Потім у мене з’явилась група молоді і ми захищали півострів: соромили туристів, які смітили, бешкетували. Ми звалювались на них згори, лякали їх луками та стрілами. Ось так і прозвали мене Скіфом.
DSC02480
І наостанок декілька цитат цікавого та незвичного Олега Петрика – такого собі сучасного символа трахтемирівської землі:
«Коли я живу тут – я християнин. Але сказати, що я православний, не можу. Якщо я у Середній Азії – я мусульманин. В Індії я буддист. Але тут бути буддистом неприродньо. Просто тому, що Творець для кожної землі розкривається по-своєму».
«Я не вірю в народ. Поняття «народ» вигадане французькою революцією. Цього слова не було, а було слово «маса». Тому я вірю в масу, яку піднімає харизма, яка об’єднує для чогось вищого, величного. Я вірю в Творця, я ніколи не називаю його Господом, тому що Господь – це господін. А в молитвах Ісуса він Отець. А Отець не може бути господіном».

Ось такий він – єдиний житель села Трахтемирів. Він зовсім не вважає себе відлюдником, адже завжди відкритий до людей: у нього вдома завжди є гості — журналісти, воїни АТО, туристи, духовна сестра Світлана, прості люди, інколи й бандити. Його подвір’я не загороджене парканом, а його двері до хати завжди відчинені, так як і його душа. Він ніде не працює, не обробляє землю, вважаючи, що псуватиме її. У хаті живе разом зі своїми вірними друзями – двома собаками породи левретка і псом Ладомиром породи російський хорт. Не любить згадувати минуле — своє життя до Трахтемирова, а от про останні 30 років у заповіднику він би говорив годинами, адже саме тут він почувається по-справжньому вдома, на своєму місці.
DSC02476
Loading...

Немає коментарів:

Дописати коментар