вівторок, 20 червня 2017 р.

Брехуни

                    Картинки по запросу брехуни
У дитинстві короткозорій матері важко було ввечері загнати мене до хати. Вона бачила гурт хлопчаків і гукала:
— Юра!
Я мовчав як партизан.
— А його тут немає, — казав Сашко Шпак. — Мабуть, на річку пішов.
Мати йшла далі, а ми отримували ще півгодини на гульки.
Вже вдома згадувала, як свого часу шукала сина її старша на 15 років сестра — тітка Галя. Женя був блондином. У дитинстві здавалося, ніби на його голову хтось вилив банку молока. Варто було брату втекти на річку, як тітка виходила на високий правий берег Гірського Тікича. Серед гурту хлопчаків, які купалися, легко знаходила білу голову.
— Іди геть, сизий! Ти нас тільки ви­даєш, — сердилися хлопці.
Женя понуро брів додому. Тоді приставав до діда:
— Коли купиш мені велосипед?
На початку 1950-х дід із бабою були єдиними годувальниками в сім'ї. Моя матір ще ходила до школи, а тітку не брали на роботу, бо остарбайтерка. У дядька, що приїхав із Польщі, ситуація була ще гірша — радянська влада не давала йому паспорта. Без нього нікуди не поткнешся.
Але Женя вперто хотів велосипед.
— Потерпи, — відповідав дід. — Із наступної зарплати куплю.
За місяць історія повторювалася. Дідових боргів виявлялося більше, ніж отриманих грошей. Він виторговував у онука ще місяць відстрочки. Зрештою, братові це набридло:
— Діду, де велосипед?
— Женя, пробач. Ось із наступної…
— Ну ти й брехун!
Дід отетерів. Пішов у магазин. За півгодини повернувся із велосипедом.
Увечері, коли онук накатався, підпилий дід узяв у нього обіцянку:
— Як умру, ходитимеш на мою могилу?
— Не сумнівайся.
Нині Жені вже під 70. Живе в окупованому Луганську. Не приїздить у Тальне кілька років. Навесні дзвонить ледь не щотижня:
— Ти в матері на могилі коли був? А в моїх батьків вирвав бур'ян? Подивися, там у діда пам'ятник кришиться. Треба щось зробити.
Я усміхаюся. Брат боїться виглядати перед дідом брехуном.

Немає коментарів:

Дописати коментар