Ранкова кава

Затремтить промінь сонця на віях,
Поцілує ще сонні уста,
Ніжна посмішка душу зігріє
І розтане нічна дрімота.

Пахне кавою збуджений ранок,
Що налита в мою філіжанку,
Оповиє у звабний серпанок,
Заколише ажурну фіранку.

Сон втікає далеко-далеко,
Не полохає наше кохання…
Твої руки, мов крила лелеки,
Ув обійми візьмуть мене зрання.

Упиваюсь п’янким ароматом,
Смак любові і кави – на дні.
Буду пити напій і… кохати,
Бо варив ти цю каву мені.
                                      Віра Носенко