ЗАМІСТЬ РИДАНЬ ПОМИНАЛЬНИХ...

Ірина Кримська-Лузанчук  
Коли ж фінал і фініш у Гаазі?
Кров цибенить струмком нових річниць.
Країна хвора. Це така інвазія.
Експансія від лямблій і остриць.

Із лицаря стікає кров рікою,
на ній паразитує наш бомонд.
Я кровотечу затулю рукою.
Та не спиню цинічний владний шмон

в кишенях у старців-пенсіонерів,
у горщику з бідняцьким кулешем.
Паразитують черви з "есесерів",
жиріють черви із нових систем.

Ось безпорадність ще панує в душах.
Але вже вила у кутку стоять.
Глухі виймають з вух ватні беруші.
Незрячі вже у корінь явищ зрять.

Уже втрачати більше нам не страшно
життя з ілюзій, помилок, примар.
Але країну? Ні. Її нізащо.
Готуйтесь, черви, рушити в Тартар.

Кров на руках загусла. Липнуть пальці.
Але отак міцніше вдержим дрюк.
Поки Гаага, ми станцюєм танці
довкруг кострища й казана довкруг.

А потім у Дніпрі умиєм чОла
і білу Одіж одягнем до свят.
Країну? Україну? Ні, ніколи!
Не буде над народом його кат.
                     19 лютого 2017 року