Двоюрідна тітка Леся любила оповідати, що народилася 1918 року. Вночі щось бухкало, а потім настав ранок. Породілля попросила подивитися, чия влада в Нікополі.
— Німці прийшли, — почула.
Усе життя тітка так і крутилася біля німців. Під час окупації таємно вийшла заміж за Йозефа Робіне й поїхала до свекрухи в Німеччину. По війні в новоствореній НДР перекладала українських письменників. Померла в Берліні.
Мені випала Польща. Якось у другому класі прокинувся вночі від галасу. За столом сиділа вся рідня й двоє незнайомих. Виявилося — поляки. До дядька Станіслава уперше приїхав рідний брат із Польщі. Він пригостив мене шоколадкою, смак якої пам'ятаю й досі.
А потім був найкращий фільм усіх часів і народів — "Чотири танкісти і собака". Згодом — "Ва-банк".
Коли в кінотеатрі "Юність" у Тальному показували "Знахаря", ми з Олегом Кудревичем змогли придбати квитки лише в перший ряд. Десь під кінець сеансу двері відчинилися й зайшла класна керівничка паралельного класу. Вона довго придивлялася, куди б сісти. Зрештою умостилася біля нас.
— А про що кіно? — запитала. — Про білополяків?
Хотілося плюнути їй у морду. Поруч від романтичної історії Рафала Вільчура заливався сльозами весь кінотеатр, а вона одним словом зіпсувала ідилію.
Відтоді на запитання: "Про що книжка?" відповідав:
— Про білополяків!
Дуже скоро Польща стала ще ближчою. У 1990-х майже рік копав рови в Померанії. Гладкий екскаваторник Бронек зітхав і повторював:
— Отаке важке життя настало для польських рільників!
Згодом він покинув екскаватор і завів ферму. А це вчора несподівано подзвонив:
— Юрку, правда, що в Україні можна буде купити шмат землі?
Я розгубився. Попросив зателефонувати пізніше. Досі не придумав, що скажу цьому білополяку.
Автор: Юрій СТРИГУН
Немає коментарів:
Дописати коментар